Національна академія наук України: основні засади розвитку та державної підтримки

Високоповажний Борисе Євгеновичу, шановні члени Президії НАН України, колеги народні депутати, присутні!

Наше засідання проходить у відповідальний і визначний для Національної академії наук термін — час відзначення її 100- річного ювілею.

Переконаний у надзвичайній важливості для України цієї події 100-річної давнини, витоки якої нерозривно пов’язані з генієм всесвітньо відомої особистості — Володимиром Вернадським, яким спільно з групою українських вчених та державних діячів у надзвичайно складні та важкі для суспільства часи було засновано Українську академію наук. Ця далекоглядна подія, безперечно, стала ефективним інструментом інтелектуального становлення та розвитку України, створила умови та заклала основи отримання незалежності України та її становлення як держави.

Нагадаю: у 1918 році, саме в розпал спустошливої громадянської війни, В. Вернадський їде в епіцентр подій — в Україну, де найбільше кровопролиття, вирує боротьба за незалежність, і в цих неймовірних умовах організовує і очолює Українську академію наук, домагається фінансування наукових розробок тощо. Та й у цілому тоді чітко визначилися ефективні взаємовідносини науки і держави. Не покидає відчуття, що йому трошки повезло більше, ніж нам, його розуміли, мабуть, і підтримували більше.

І саме завдяки В. Вернадському було закладено потужний фундамент інтелектуальної модернізації країни, визначено шляхи і траєкторію її розвитку на десятиліття, а саме:

— сформовано широку мережу науково-дослідних інститутів (тобто базу для подальшого розвитку інтелектуального, наукового потенціалу країни);

— створено умови та запроваджено механізми для якнайшвидшого практичного використання результатів наукової діяльності в народному господарстві (тобто використання наукового потенціалу як інструменту розвитку);

— зосереджено орієнтацію на широкий спектр досліджень раціонального використання природних багатств...

Ми пишаємося тим, що В. Вернадський — наш славетний земляк, який обезсмертив своє ім’я як великий гуманіст, видатний філософ, геній науки, основоположник Української академії наук та багатьох наукових напрямів.

Національна академія наук сьогодні — це його дітище, найбільш впливова і авторитетна наукова організація країни, яка заклала і продовжує закладати міцні підвалини розвитку вітчизняної науки, сформувала широко відомі наукові школи, перспективні напрями наукових досліджень та підготовки висококваліфікованих кадрів, сприяла розвитку вітчизняної освіти та культури.

Імена багатьох вчених — академіків Михайла Грушевського, Михайла Туган-Барановського, Данила Заболотного, Миколи Боголюбова, Євгена Патона, Михайла Янгеля, Георгія Писаренка, Олега Антонова, Віктора Глушкова, Миколи Амосова, Миколи Гришка, Олександра Шалімова, Василя Ремесла, Максима Рильського, Олеся Гончара та багатьох інших відомі усьому світу.

Саме тому за рішенням ЮНЕСКО 100-річчя від часу заснування НАН України відзначається і на міжнародному рівні. Це вагомий міжнародний комплімент Україні та її інтелектуальному потенціалу.

У підготовці до 100-річчя Академією проведено значну і надзвичайно велику роботу. Постановою Верховної Ради України ця дата включена до переліку пам’ятних дат та ювілеїв, які відзначаються на державному рівні у 2018 році.

З метою ознайомлення широкої громадськості зі здобутками вітчизняних вчених Академією, її науковими установами проводяться тематичні наукові конференції, симпозіуми, круглі столи, семінари, фестивалі науки, інші наукові та просвітницькі заходи. Все це сприяє глибшому розумінню ролі науки, її значення для людини і для суспільства загалом.

Ми щиро дякуємо Академії за проведену роботу. Тим більше, що вона проходила без належного фінансування. Зазначу, що Організаційний комітет з підготовки та відзначення 100-річчя НАН України, який був створений Кабінетом Міністрів України, поки що так ні разу і не збирався, на жаль.

Наше спільне засідання під головуванням шановного Бориса Євгеновича є ще одним свідченням великої ролі та значення Національної академії наук України у розвитку держави та відповідного її законодавчого супроводу.

Сподіваюсь, воно приверне увагу спільноти до тих проблем, що стоять перед вітчизняною наукою, яка в сучасних умовах є визначальним чинником розвитку країни.

«Економіка, яка володіє ресурсами людського капіталу та розвиненою наукою, в довгостроковій перспективі має кращі шанси на зростання, ніж економіка, позбавлена цих переваг» — це вислів Нобелівського лауреата з економіки 2018 року Пола Ромера, до якого важко щось додати.

Для України в глобальному світі напрями розвитку науки визначені Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством, законами України та міжнародними договорами. Основна мета України — поступове наближення до політики та права ЄС у сфері науки і технологій. Першочергове завдання — розвиток фундаментальної науки, постійний рух до інновацій, створення конкурентної економіки, що визначається особливостями національної інноваційної системи.

На сьогодні інноваційна система в Україні працює поки що неефективно та характеризується суттєвими вадами, серед яких — непослідовність державної політики, недосконалість законодавчої бази в частині стимулювання інноваційної активності, відрив науки від господарської практики, відсутність належної інноваційної інфраструктури та механізмів комерціалізації науково-технічних розробок, диспропорції у кадровому забезпеченні інноваційного процесу.

Питання Національної інноваційної системи вже обговорювалися на парламентських слуханнях у березні цього року. У запропонованих рішеннях серед іншого виділене головне, без чого в Україні неможливо збудувати ефективну економіку: сформувати стратегію розвитку, визначити головні цілі та завдання держави, виходячи з оцінки її стану, а також шляхи виходу на пріоритети, які дозволять ефективно і швидко вийти на заплановані позиції.

Це не проста робота. І, зрозуміло, Академія має відігравати у цьому процесі найважливішу і найактивнішу роль. Йдеться про наукові засади прогнозної діяльності, чітке визначення пріоритетів та створення ефективної системи їх реалізації.

У цивілізованих країнах ця діяльність інтенсивно розвивається, прогнозуються моделі розвитку світу, розробляються довгострокові стратегії, формуються національні інноваційні системи.

Так, Американською радою Університету ООН започатковано проект «Тисячоліття», яким на основі аналізу можливих наукових та технологічних досягнень розробляється сценарій довготривалого прогнозу на 50, 100 і навіть 1000 років. У листопаді 2013 року у США створено Комісію високого рівня з питань майбутнього управління Інтернетом. Головне завдання — не вгадувати майбутнє, а розглянути можливі варіанти розвитку, серед яких вибрати найбільш оптимальний.

Світ входить у четверту промислову революцію, прогнозується розвиток і злиття автоматизованого виробництва, обміну даних і виробничих технологій в єдину саморегульовану систему, з якнайменшим або взагалі відсутнім втручанням людини у виробничий процес.

На Всесвітньому економічному форумі у Давосі, який відбувся у цьому році, проведено аналіз готовності до майбутнього виробництва 100 економік країн, які створюють понад 96% світового валового внутрішнього продукту. Україна у цьому переліку посідає загальне 74-те місце, однак за такими показниками, як наукоємність робочої сили, наявність учених та інженерів, рівень математичної та наукової освіти Україна на 22—24-му місцях. А за ефективністю регуляторної політики, орієнтуванням уряду на майбутнє, рівнем верховенства права — не піднімається вище 90-го місця. Отже, це міжнародна оцінка, якою визначено найслабший ланцюг системи розвитку України — це її система державного управління.

У цьому плані доречно навести висновок з Рекомендацій парламентських слухань на тему «Про стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні», затверджених Постановою Верховної Ради України 12 липня 2017 року: «Серед основних причин, що негативно впливають на розвиток системи освіти і науки в Україні, учасники парламентських слухань відзначають низький рівень виконання законів та відсутність цілісної та скоординованої політики розвитку науково-технічної та освітянської сфер».

Отже, управління за схемою: прогноз — стратегія — пріоритети — програма їх реалізації мають бути покладені в основу розвитку нашої держави, а до цього слід додати ще й жорстку систему контролю.

Сподіваюсь, ви всі пам’ятаєте, як за недолугими діями недоброзичливих до науки посадовців нам довелося спільними зусиллями обстоювати позиції Національної академії наук України, національних галузевих академій щодо позбавлення їх статусу головних розпорядників коштів, передачі фінансування, а, по суті, вилучення лікарні для вчених НАН України та клінік Національної медичної академії наук, і такий перелік можна продовжувати і продовжувати.

Нещодавно до Верховної Ради України було подано законопроект про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (реєстр. № 8623), яким поглиблюються такі підходи і навіть пропонується ліквідувати Президію НАН України і її апарат. Законопроект викликає подив і обурення і у членів Комітету, і у багатьох народних депутатів, і не тільки у них. І ми зробимо все можливе, щоб такі дурниці навіть не заходили до залу. Такі події відволікають науковців від реалізації їх основної діяльності, створюють напруження в науковому середовищі.

Уже котрий раз порушується питання про внесення змін до Податкового та Митного кодексів України щодо звільнення державних наукових установ від сплати ввізного мита та податку на додану вартість з наукових приладів, обладнання тощо.

Це питання вже давно мало бути врегульованим згідно з ратифікованими Верховною Радою міжнародними угодами. На жаль, відповідні урядові структури поки що глухі до цих пропозицій. Про це свідчать також і висновки Рахункової палати щодо виконання зобов’язань України у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва та за Рамковою програмою «Горизонт 2020».

Минуло майже три роки з часу ухвалення Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Комітет тричі розглядав хід його імплементації, але нам усім поки що так і не вдалося вийти на реальні позитивні зміни щодо його реалізації. Дуже багато питань залежить від урядових структур. Надзвичайно багато.

Так, минув рік з часу створення Національної ради України з питань розвитку науки і технологій. За цей час проведено лише одне засідання ради. Завдання, що віднесені до її компетенції, не виконуються.

Згідно із законом Національна рада складається з двох комітетів -наукового та адміністративного. Науковий комітет, членами якого є 24 науковці, працює. Підготовлено положення про Національний фонд досліджень, що вже затверджене Кабінетом Міністрів, організовано і проведено конкурс з обрання Наукової ради Національного фонду досліджень та сформовано його склад. Проведено обговорення та обрання виконувача обов’язків виконавчого директора Національного фонду. Підготовлено відповідні проекти нормативно-правових актів. Вирішено питання розміщення та організаційного забезпечення своєї діяльності.

Працюють члени Наукового комітету на громадських засадах, і працюють успішно.

Що стосується адміністративного комітету, членами якого є 24 посадовці, то він не збирається і не працює так активно.

Отже, Національна рада України з питань розвитку науки і технологій, на яку покладала великі надії наукова спільнота, особливо молоді вчені, практично не працює. Не розпочато роботу з формування засад державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності, визначення пріоритетів розвитку науки і техніки та заходів з їх реалізації. На Національній раді не обговорювалися питання формування Державного бюджету, визначення загальних обсягів фінансування наукової і науково-технічної діяльності та його розподілу між базовим та конкурсним фінансуванням наукових досліджень.

Як наслідок, проектом закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» загальні видатки на науку плануються в обсязі 9,2 мільярда грн, або 0,23% ВВП, з них по загальному фонду — 6,17 мільярда грн, або 0,17% ВВП.

У 2018 році ці показники вищі й відповідно становлять 0,25% ВВП та 0,19% ВВП. Але ж ми пам’ятаємо попередній рік, коли боролися за цей бюджет, він же нижчий був проти 2017 року. А тепер от досягнуто, а гривня як упала за цей час?

Видатки Національній академії наук у проекті Державного бюджету на 2019 рік становлять лише 65% від потреби, тоді як у 2018 році ці показники досягають 90%, але їх ще треба профінансувати, і тут теж є питання.

Не виконується норма статті 48 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», згідно з якою обсяг коштів Державного бюджету України, що спрямовується на наукову і науково-технічну діяльність, щорічно визначається у законі України про Державний бюджет України як частка валового внутрішнього продукту.

Запровадження цього показника у законі про бюджет, по-перше, формує поважливе ставлення держави до науки, а по-друге — виконує функції контролю та відповідальності. Зрозуміло, що, зокрема, Міністерству фінансів виставляти на широкий загал зменшені показники на науку всупереч світовим тенденціям не зручно і ганебно.

Але ж Україна взяла на себе зобов’язання щодо поступового наближення наукової та інноваційної політики до стандартів ЄС, яких треба дотримуватися.

Підсумовуючи подані пропозиції Комітету до проекту Державного бюджету на 2019 рік, зазначу: Комітет врахував усі пропозиції, що надійшли нам від головних розпорядників коштів — НАН України, національних галузевих академій наук, МОН України, а також від Наукового комітету щодо Національного фонду.

Комітет особливо наполягає на наданні Національному фонду досліджень статусу головного розпорядника бюджетних коштів і пропонує сформувати відповідну бюджетну програму, спрямовану на забезпечення діяльності Фонду та грантове фінансування наукових досліджень, з видатками в обсязі приблизно майже мільярд гривень.

Врахування пропозицій Комітету призведе до збільшення видаткової частини Державного бюджету на науку до рівня 0,32% ВВП, що дозволить послабити руйнівні процеси у науковій сфері.

Отже, питання відносин держави і науки, у тому числі й фінансування, є сьогодні найбільш гострими і саме над цим нам треба ще активніше працювати.

На завершення знову звернусь до Володимира Вернадського: «Держава повинна дати засоби, викликати до життя наукові організації, поставити перед ними завдання. Але ми повинні завжди пам’ятати і знати, що далі цього її втручання в наукову творчу роботу йти не може... Бюрократичним рамкам вона не піддається. Завданням є не державна організація науки, а державна допомога науковій творчості нації». Глибокі слова, додати важко щось. Треба тільки слідувати їм.