Рік, що минає, був знаковим для української школи. Малюки, які у вересні вперше сіли за парти, здобуватимуть середню освіту 12 років, а не 11, як їхні попередники. Всі першачки навчаються за програмою «Нової української школи». Так МОН зробило важливий крок до запровадження нової структури та нового змісту освіти.
Таке явище, як «навчена безпорадність», має піти у небуття. «Нова українська школа» проголосила за мету сформувати творчу особистість, інноватора, здатного вчитися впродовж життя і змінювати світ довкола себе, легко розв’язувати найскладніші життєві завдання, мати активну громадянську позицію. Звучить трохи пафосно, але то нічого. Іноді суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання (у нашому випадку — хронічною невчасністю).
«Нова українська школа» — це новий освітній простір, цікавий і комфортний для дітей. На його створення держава цього року виділила майже мільярд гривень — на закупівлю сучасних парт та технічного обладнання для класів (комп’ютерів, принтерів, проекторів тощо). Усе це потрапило до шкіл із значним запізненням, як, до речі, і нові підручники для першачків. Педагогам запропонували задовольнитися електронними версіями навчальної літератури, розміщеними на сайті МОН. Та попри всі перепони і складнощі новий державний стандарт початкової освіти нині впроваджують в усіх середніх навчальних закладах України.
Головною рушійною силою реформи має стати вмотивований і підготовлений учитель, а з цим теж є деякі проблеми. Цьогоріч 22 тисячі вчителів молодших класів пройшли перенавчання, та виявилося, що навіть після такого «курсу молодого бійця» працювати за новою програмою готові далеко не всі. «Не всі пройнялися цінностями цієї реформи», — визнала в одному з інтерв’ю міністр освіти Лілія Гриневич.
Допомогти їм зрозуміти суть реформи й підказати, як працювати за новими правилами, допоможе методичка «Нова українська школа: порадник для вчителів», яку МОН з нового року обіцяє розіслати по шкільних бібліотеках. Шкода, що такий порадник не з’явився півроку тому.
Нова школа передбачає інтегроване навчання (це коли освіту розглядають крізь призму загальної картини світу, а не поділяють на окремі дисципліни) і компетентнісний підхід (це коли вчать не ретранслювати знання, а застосовувати їх на практиці). Дітей намагатимуться убезпечити від зайвих стресів: першачки вчитимуться без домашніх завдань і без оцінок.
Знайомі лаконічні табелі успішності замінять на розлогий документ під назвою «Свідоцтво досягнень» (його зразок можна знайти на сайті МОН). Навчитися оцінювати дітей за новою системою буде дуже непросто.
Поміркуйте самі. Замість п’ятірок чи дванадцяток ваше чадо тепер зможе похвалитися однією з чотирьох оцінок — «має значні успіхи», «демонструє помітний прогрес», «досягає результату за допомогою вчителя», «потребує значної уваги і допомоги». Спочатку вчитель складе характеристику загальних особистих досягнень учня — зазначить, чи виявляє він інтерес до навчання, чи активно працює на уроці, чи ставить запитання, чи дотримується правил поведінки під час занять тощо. Крім того, має оцінити, чи знаходить першачок «успішні шляхи вирішення проблем» і чи «бере відповідальність за свої дії».
Далі у «Свідоцтві досягнень» вчитель має проставити оцінки з окремих дисциплін — української мови, математики тощо. Найшвидше можна впоратися з фізкультурою: тут лише два критерії — чи виявляє дитина інтерес до рухових видів діяльності та чи дотримується встановлених умов і правил гри. А от з таким предметом, як мистецтво, складніше. Досягнення малюка пропонують оцінювати за такими критеріями: «висловлює своє ставлення до мистецьких творів», «втілює власні ідеї в художні образи», «створює художні образи різними засобами»... І нарешті, вчителю пропонують зазначити, чи охоче дитина «бере участь у спільних співах». Цікаво, чи зважатимуть на такі нюанси, як відсутність музичного слуху?
Заповнення свідоцтва не вийде передоручити комусь із старшокласників, як це робили з табелем успішності. Щоб поставити оцінки, вчителю доведеться ретельно, щодня і щохвилини спостерігати за індивідуальним прогресом своїх учнів. Якщо в класі навчається 10 малюків, то це ще можливо. А якщо 36 чи більше — то навряд. То чи варто дивуватися, що вчителі до цього не готові?