Сьогодні — День Соборності України

Рівно сто років тому, 22 січня 1919-го,
у Києві на Софійській площі
під час проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР
пролунало вікопомне
«Однині воєдино...»

Рівно сто років тому, 22 січня 1919-го, у Києві на Софійській площі під час проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР пролунало вікопомне «Однині во єдино...»

«Однині во єдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина Незалежна Українська Народна Республіка».

Ідея соборності українських земель, яку століттями, від княжих та козацько-гетьманських часів, сповідували мислителі з обох берегів Дніпра, невіддільна від ідеї самостійності держави, єдності та неподільності етнічних територій.

Фоторепродукція Сергія КОВАЛЬЧУКА. 

 

У ній — безперервність нашої історії, спадкоємність поколінь й цивілізаційних устремлінь нації. Ця ідея виросла на історичних традиціях українського народу, з його інстинктом самозбереження, з волі, завзяття й прагнення незалежності. Основоположник й один з ідеологів українського націоналізму Микола Міхновський у своїй програмній політичній декларації «Самостійна Україна» від 1900 року зазначав, що весь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією — «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ».
Акт Злуки засвідчив — «Ми відродилися з ґрунту напоєного кров’ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України, ми виссали з молоком наших матерей стародавню любов нашої нації до вітчизни і її свободи і ненависть до насилля над нами. Як не можна спинити річку, що зламавши кригу на весні бурхливо несеться до моря, — проголошував Микола Міхновський, — так не можна спинити нації, що прокинувшись до життя, ламає свої кайдани».
Сьогодні оригінал цього історичного документа представлено на виставці «Лицарям Української Народної Республіки присвячується», що відкрилася у Національному музеї історії України у Києві. Відкриваючи виставку, доктор юридичних наук, професор Олександр Святоцький наголосив, що День Соборності — знаменна дата в історії України.
— Нам тривалий час втлумачували, що українці не здатні на самоідентифікацію, на створення власної держави, — каже Олександр Святоцький. — Радянській владі було невигідно досліджувати історію українського державотворення. В тогочасній шкільній програмі навіть не було передбачено вивчення історії Запорозької Січі чи національно-визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького. Кожен народ мусить знати свою історію, своє коріння. Без цього у нього немає майбутнього. Ми повертаємо свою історію, тож маємо Декларацію про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Конституцію, а тепер ще й Томос про автокефалію Української Церкви. Це один із стовпів, на якому тримається державність. Унікальний документ доби Української революції 1917—1921 років — Акт Злуки ще раз нагадує: Україна є!
— Цей документ на рівні «Руської правди», універсалу Богдана Хмельницького, Конституції Пилипа Орлика, IV Універсалу Центральної Ради, яким було проголошено незалежність Української Народної Республіки, Декларації про незалежність України, — зазначає кандидат історичних наук Олександр Кучерук. — Проголошення Соборності можна назвати основоположною подією нашої історії, завдяки якій Україна існує в сучасних координатах.
Цю думку поділяє і кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Віталій Скальський.
— В Акті Злуки не так багато слів, але значення їх визначальне, — каже він. — Усвідомлення єдності українських земель набирає особливої сили у XIX столітті.
Ґенеза ідеї соборності, яка бере початок від княжої доби, коли навколо Києва гуртуються племена, в сучасній історичній літературі починається з цитування маніфесту першої української політичної організації Галичини — Головної Руської Ради, яким 10 травня 1848 року було заявлено про об’єднання 15-мільйонного українського народу та українських етнічних земель, примусово розділених між двома імперіями — Російською та Австрійською. Історики зазначають, що Галичина і Наддніпрянщина були розділені 200 років, перебували в різних державно-політичних системах, мали різні церкви і не мали достатніх засобів для комунікації. Галичани називали себе русами і ніколи малоросами, тоді як наддніпрянці ніколи не казали про себе русини. Тож звідки почуття спільності? На думку історика Владислава Верстюка, в глибинних пластах історичної свідомості закорінений однаково близький і галичанам, і наддніпрянцям етнонім, який покривав і об’єднував територію їх проживання, — Україна. Відомо, що вперше цей етнонім згадується в Іпатіївському літописі у 1187 році у зв’язку із загибеллю князя Володимира Глібовича, за яким «Україна много постона».
Сам цей термін, назва держави, одночасно територія і народ, як ні один інший є соборним, адже вживається у значенні Наддніпрянщини, Галичини й інших регіонів. «Саме ця і тільки ця назва була однаково близькою обом гілкам народу, в сакральній формі «території-народу» вона була глибоко вкорінена в популярну культуру, пісенну творчість», — зазначає Владислав Верстюк. І на заході, і на сході співали знамениту пісню «Гей, у лузі червона калина, гей, похилилася, чогось наша славна Україна, гей, зажурилася». І на заході, і на сході в пісенній та епічній творчості Україна поставала як одна територія від Дону до Сяну.
Відновлення української держави стало політичним кредо таємного Братства тарасівців, які у Каневі на могилі Тараса Шевченка оголосили свій маніфест — «Україна була, єсть і буде завсіди окремою нацією, і як кожна нація вона потребує національної волі для своєї праці і поступу». І далі: «Жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу».
— Для галичан Київ був завжди центром, у них побутував термін «Велика Україна», Київ, з пагорбів якого було видно і Поділля, і Крим, у свою чергу завжди розглядав Галичину як один із своїх регіонів, — каже Віталій Скальський. — Акт Злуки символізує усвідомлення єдності народу й земель. До дня його проголошення довго готувалися — і влада, і люд. 22 січня 1919 року було неділею. При вході з Володимирської вулиці на Софійську площу встановили тріумфальну арку, увінчану стародавніми гербами земель, будинки прикрасили національними прапорами, на балконах розмістили портрети Тараса Шевченка, подекуди вивісили килими. З промовою від Директорії виступив Володимир Винниченко, а сам текст Універсалу оголосив член Директорії Ф. Швець. Одночасно в чотирьох кутках майдану зачитували Акт Злуки французькою. Звучала музика, марширували військові. Потім весь мітинг — школярі, студенти, військові, рушив Володимирською до Оперного театру.
Наступного дня Акт Злуки майже одноголосно був ратифікований Трудовим конгресом України.
Перший заступник голови Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал», професор Богдан Моркляник під час відкриття виставки зазначає, що 22 січня 1919 р. на Софійській площі було людно.
— У всіх просвітлені обличчя, — каже він. — Чи могло таке піднесення бути непоміченим і прощеним московсько-більшовицькою владою? Коли окупаційні війська захопили Київ, Київ заплатив — його тротуари й бруківку окупанти залили кров’ю. Крок за кроком українську державу знищував Сталін — спочатку церкву, інтелігенцію, селян, потім мільйони — голодом. Після Голодомору уже не було в Україні національно-патріотичного життя. Сьогодні його намагається знищити східна деспотія.
Коли ми бачимо такий документ, як Акт Злуки, — продовжує Богдан Моркляник, — маємо розуміти, що ми є однією з ланок у безконечній, але переможній боротьбі за Україну.
Голова Державної архівної служби України, яка є співорганізатором виставки, Тетяна Баранова наголосила, що Універсал Директорії УНР про злуку із ЗУНР скріплено сургучевою печаткою, яка добре збереглася. У центрі печатки — тризуб, герб УНР і модерної Української Держави, що ще раз засвідчує тяглість української історії, безперервність державницьких традицій на наших теренах.
Серед експонатів, представлених на виставці, а це документи і світлини тієї доби, відзнаки, печатка громадського уряду села Корничі ЗУНР, листівки, навершя прапора у вигляді тризуба з Коломиї (1919 р.), є унікальний срібний поховальний вінок, виготовлений ювелірами для загиблих у 1918 році у бою під станцією Мотовилівка Січових стрільців. Останки двадцяти вояків були перевезені до Києва і після панахиди у Володимирському соборі були урочисто поховані у Маріїнському парку. Як зазначає кандидат історичних наук Олександр Кучерук, вінок на могилу поклало керівництво Директорії — Симон Петлюра та Володимир Винниченко. Вшанувати полеглих вояків прибула і делегація ЗУНР. Потім вінок перенесли до Олександрівської церкви. Якимось дивом він зберігся до нашого часу, адже пам’ятки часів УНР ретельно знищувалися радянською владою. Олександр Кучерук зазначає, що цей артефакт не просто унікальний, він продовжує історичну лінію, у якій золота скіфська пектораль, златники київського князя Володимира, булава Богдана Хмельницького.
Реставраторам знадобилося майже два роки, щоб надати «зім’ятому» вінку первісного вигляду. Зберігається артефакт у фондах Національного музею історії України, в експозиції він буде ще цілий місяць. А на початку квітня його покажуть у Нью-Йорку. Старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, куратор виставки «Українське коло: до сторіччя визвольних змагань (1917—1921 рр.)» Юрій Савчук презентуватиме вінок разом з іншими безцінними артефактами доби Української революції. Чимало з них були виставлені у січні-березні минулого року в Музеї історії міста Києва вперше за сто років і були невідомі не лише широкому загалу, а й дослідникам. Серед раритетів, що демонструватимуться на американському континенті, — Акт Злуки, прапор 1-го пішого Запорізького імені гетьмана Петра Дорошенка полку з Музею Війська Польського у Варшаві, меморіальні речі Симона Петлюри та Володимира Винниченка, документи про вступ України до Ліги Націй з Архіву офісу ООН у Женеві, державні печатки тієї доби, зокрема печатка Української Центральної Ради, Велика печатка УНР. Ці та інші оригінальні експонати надані для виставки 29 провідними музеями, бібліотеками, архівами чотирьох країн — України, Польщі, США і Швейцарії.
— Об’єднання українських земель, День Соборності мали і мають велике морально-політичне значення, символічне значення, — наголошує Віталій Скальський. — Це свято широко відзначалося українською діаспорою на американському континенті.
Пізніше як одне з найбільших національних свят вшановувалося членами ОУН і УПА, для яких Самостійна Соборна Українська держава була найвищим політичним ідеалом. Славні сторінки нашої історії були потужним мобілізуючим фактором на усіх етапах національного відродження. Історична пам’ять кличе, додає наснаги і нашим сучасникам, новітнім захисникам України.

18 січня 2019 в Національному музеї історії України урочисто відкрилася виставка «Лицарям Української Народної Республіки присвячується» до 100-річчя проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 року.

Упродовж тривалого часу український народ не мав власної єдиної держави. Споконвічне прагнення українців до об’єднання справдилося 22 січня 1919 року.

Національний музей історії України спільно з Державною архівною службою України представили на огляд відвідувачам оригінальний документ вікопомної події – Акт Злуки 1919 року.

 

На знімках:

 

 

Директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська
та Олександр Святоцький,
головний редактор, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України,
заслужений юрист України.

 

Урочисте проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 року на Софійській площі.

 

Срібний поховальний вінок для Січових стрільців.

 

Акт Злуки.

Світлана ЧОРНА.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Більше фото тут