Дослідник Василь Кушерець під час презентації нового видання у Товаристві «Знання».
Нова книжка голови правління Товариства «Знання» доктора філософських наук Василя Кушерця «Україна: Голгофа XX століття», яка вже передана в університетські та публічні бібліотеки, не лише наводить нові свідчення вбивства українських селян штучним голодом, а й звинувачує в організації Голодомору Російську імперію.
— Розуміння природи Голодомору, під час якого у 1932—1933 роках померли від 7 до 10 мільйонів українців, можливе лише через розуміння суті імперської держави на засадах великоруського шовінізму, що базується на давній експансіоністській традиції, яка розчиняє народи й конфесії навколо нагнітання своєї величі, — за-значає Василь Кушерець. — Цей процес індокринації (наповнення свідомості мас вигідними для правлячого прошарку змістом, системою переконань, образів, установок і стереотипів. — Авт.) діє різними способами і має за собою кілька століть, тож відновлення констант «російської свідомості» не потребує багато часу. Старі рефлекси відновлюються майже миттєво, як повернення до наркотичної залежності.
Аналізуючи причини Голодомору, автор зазначає, що багато дослідників називають головним винуватцем тоталітарний режим Сталіна. Дехто навіть дотримується думки, що за живого Леніна голоду не було б, бо той, мовляв, був європейцем за освітою і одягом — ходив у костюмі, краватці і черевиках, а Сталін — у чоботях. Інші списують вину Москви на місцевих виконавців, при цьому замовчують масштаби голоду та їх антиукраїнську спрямованість, у тому числі і на Кубані.
Василь Кушерець називає штучний голод, тричі організований в УСРР, політико-імперським замахом на Україну.
— Першорядною прихованою метою більшовиків був порятунок Російської імперії як централізованої імперської держави, проти існування якої вони начебто боролися, коли її очолювали царі, а не вони, — каже Василь Кушерець. — Оскільки українці найбільшою мірою долучилися до національно-визвольного руху, що призвів до розпаду Російської імперії, потрібно було цю загрозу ліквідувати. Отже, дві суспільні верстви, що живили український національно-визвольний рух — українське селянство й українська інтелігенція, мали стати і стали жертвами геноциду.
Автор зазначає, що коли ми говоримо: Ленін чи Сталін переміг, знищив, розстріляв, що він винен у тих чи інших злочинах, то йдеться не про підміну понять, а про їх ідентичність: Ленін, Сталін, влада.
У Сталінській уяві Україна була не просто колонією, а внутрішнім потенційним ворогом за класовим поділом (тут було сконцентроване селянство, яке вміло господарювати і було самозабезпеченою силою), за етнічною ознакою та з політичних причин.
— Усім відома оцінка Леніним «великоруського шовінізму», який існує до сьогодні і живиться особливою ненавистю до українців, можливо, лише через те, що в них є гідність та честь і що вони ніколи не погоджувалися на місце молодшого, а отже, залежного брата, — наголошує Василь Кушерець. — Українці завжди виражали власну етнічну ідентичність. Щодо політичних причин, то Сталін та його оточення усвідомлювали, що політична свідомість українців помітно відрізняється від нав’язуваної ідеології. В українців набагато більший політичний досвід, набутий ще з козацьких часів, і більш ранніх часів, є свої власні герої, політичні авторитети, лідери думок, свої уявлення про державу.
Автор наголошує, що «російська опричнина почалася з «червоного терору». 5 вересня 1918 року постановою російського Раднаркому «Про Червоний терор» було відновлено смертну кару, яку скасували 8 листопада 1917 року на II Всеросійському з’їзді рад. Розпочалися масові вбивства офіцерів та інших «буржуїв», після окупації столиці УНР розстрілювали киян тільки за розмови українською мовою чи за те, що в чоловіка були козацькі вуса. В одному зі своїх розпоряджень Ленін наголошував: «Розстрілювати змовників і нестійких, нікого не запитуючи і не допускаючи ідіотської тяганини». Задовго до Гітлера він організував концтабори для «ворогів народу».
Більшовицькою зброєю масового знищення став голод.
— З давніх-давен голод застосовувався як ефективна зброя для захоплення територій і приборкання населення під час облоги міст і фортець, — наголошує Василь Кушерець. — Ще в VI столітті до н. е. китайський стратег Сунь Цзи визначав знищення запасів зерна ворога як надійний спосіб здобути «перемогу без жодного пострілу». В «совдепії» голод як зброю для поневолення України було застосовано в 1921 році.
Тоді через хаос недорід був і в Росії, і в Україні, втім, тут він переріс у штучно організований голод. Через нестачу продовольства в Росії, його було вирішено забрати в Україні. Тоді Ленін наголошував, що без українського хліба і донецького вугілля Росія пропаде.
— Якщо в Росії селян регіонів, котрі голодували, звільнили від продрозкладки й почали їм надавати продовольчу допомогу, то в Україні все навпаки, — зазначає Василь Кушерець. — 2 серпня 1921 року уряд РСФРР звернувся до міжнародної спільноти із закликом про допомогу, а Ленін обрахував продовольчі можливості УСРР: «Урожай на Україні приблизно 550—650 мільйонів пудів, віднімаючи 150 мільйонів пудів на засів і 300 — на годівлю сім’ї й худоби, маємо залишок приблизно 150 мільйонів пудів».
Насправді у 1921 році валовий урожай в Україні ледь сягнув 300 мільйонів пудів, що забезпечувало власні потреби лише наполовину. Однак це не завадило окупаційному уряду у відповідь на вказівку Леніна відрапортувати про готовність відправити до Росії 100 мільйонів пудів збіжжя.
Крім того, в 1921 році в УСРР, де населення було 24,5 мільйона, дислокувалися війська Червоної армії загальною чисельністю 1,2 мільйона. За особистою вказівкою Леніна кількість армійців була збільшена ще на 500 тисяч, набраних в російських регіонах. Вони, за словами «вождя пролетаріату», усвідомлюючи «несправедливість ненажерливості селян», мали допомогти проводити продроботу. Їм Ленін дав вказівку у кожній волості взяти від 15 до 25 заручників і в разі невиконання продподатків у 48-годинний термін заручників судити до розстрілу, після чого набрати нову групу.
— Жертвами терору і голодних смертей у 1921—1922 роках стали 2—3 мільйони українців, — зазначає Василь Кушерець. — Ще страшніший був голод 1932—1933 років. Як свідчить листування Сталіна, він знав про наявність в Україні широкого спротиву від рядових колгоспників до високопоставлених комуністів, які саботували поставки хліба на експорт та в міста. 45 відсотків селянських заворушень у березні 1930-го припало на Україну — найбільшу національну республіку на кордоні з Європою з потужними традиціями визвольної боротьби. Тож Сталін вирішує використати проти українців голод як зброю і в 1932-му особисто розробляє та підписує репресивний закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», названий в народі «законом про п’ять колосків». За ним за взятий з поля навіть один колосок могли розстріляти не тільки дорослого, а й навіть дитину.
За пом’якшувальних обставин вирок міг бути замінений на позбавлення свободи не менш як на 10 років з конфіскацією майна. Для порівняння: за тодішнім законодавством навіть навмисне вбивство каралося ув’язненням до 10 років, а за крадіжку чужого майна давали три місяці примусових робіт.
За даними історика Остапа Кривдика влітку 1933-го за «законом про п’ять колосків» засудили 150 тисяч осіб, у тому числі й дітей. Історик Наталія Романець пише, що «засуджували до розстрілу 17-річних, вагітних без будь-яких доказів».
— Часто репресії проводилися з ініціативи відряджених із Москви в УСРР Молотова і Кагановича, — зазначає дослідник. — За пропозицією Молотова, що перебував в Україні від 21 листопада 1932-го, вже 22 листопада (яка сатанинська оперативність) була прийнята постанова Політбюро ЦК ВКП (б) про створення в УСРР спеціальної комісії для ухвалення смертних вироків.
У тому ж листопаді 1932 року під тиском Молотова було запроваджено режим «чорних дощок». Занесення на них населених пунктів означало повне вилучення продуктів харчування та повну блокаду, заборонялися торгівля, підвезення продуктів, виїзд людей за межі «чорної дошки» блокувався загонами армії та міліції. Такий режим діяв у 180 районах УСРР, кількість сіл, хуторів, колгоспів перевищувала 730. Голод охопив Київщину, Черкащину, Полтавщину, Одеську, Херсонську та інші області. За офіційними даними, найбільших втрат зазнала Дніпропетровщина. Лютував голод також на Донеччині.
— Коли дослідники кажуть про Голодомор 1932—1933 років, то мається на увазі період з квітня 1932-го по листопад 1933-го, — продовжує Василь Кушерець. — Саме за ці 17 місяців, тобто майже 500 днів, в Україні загинули мільйони (!) людей. Якщо рахувати і непрямі втрати, тобто дітей, які не народилися, число жертв, за приблизними підрахунками, сягає 14 мільйонів. Для порівняння: в сучасній Данії проживають 5,2 мільйона осіб, в Австрії — 8, Болгарії — 8,5, Бельгії — 10, Угорщині — 10,1 мільйона. Тобто під час Голодомору зникла ціла європейська країна.
У видавництві «Знання України» вийшла ще одна книжка, присвячена найбільшій гуманітарній трагедії XX століття — «У пеклі Голодоморів» Василя Василашка.
Світлана ЧОРНА.
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.
