Трагедія, яку довго замовчували

Марина КРИВДА.

1 березня 2019 1107

Корюківська трагедія є наймасштабнішою каральною акцією в тогочасній Європі, під час якої було повністю знищене поселення з усіма його мешканцями.

Сьогодні районний центр Чернігівської області — місто Корюківка — відзначає сумні роковини. В цей день далекого 1943 року його було фактично стерто з лиця землі, а майже сім тисяч місцевих мешканців спалено живцем або розстріляно. Фактично це найбільша каральна акція за весь період Другої світової. Сьогодні всі небайдужі: корюківчани та гості зберуться на поминальне віче. Прибуде і столична делегація. Зокрема, і представники Корюківського земляцтва в місті Києві.

Щоправда, ця трагедія в радянські часи ретельно приховувалася й здебільшого замовчувалася, а вшанування пам’яті її жертв відбувалося лише на рівні міста чи району, інколи — області. Відомо, що тогочасні пропагандисти тему злочинів проти цивільного населення якщо й згадували, то аж ніяк не задля встановлення історичної справедливості, а для того, щоб використати її як допоміжний засіб зображення образу ворога СРСР. І вже лише в наші часи стало зрозуміло, чому правду так ретельно приховували — у ній було багато свідчень і незаперечних доказів та фактів, що спровокували трагедію саме місцеві «народні месники» — радянські партизани.

Що ж насправді сталося в Корюківці у перші березневі дні 1943 року і що цьому передувало?

У лютому 1943 р. партизанське з’єднання під командуванням Олексія Федорова повернулося з російської Брянщини і розбило свій табір у корюківських лісах поблизу Кам’янського хутора. Партизани хутко розпочали збір продовольства по селах і зробили декілька вилазок проти окупантів. Німці, зазнавши втрат, спочатку застерігали, а потім вирішили «попередити» підпалами осель мирних жителів у довколишніх селах. Було арештовано також кілька членів сімей партизанів у самій Корюківці.

Утім на таке попередження партизани не пристали, хоча й добре знали, що одним із карально-репресивних заходів фашистів щодо цивільного населення окупованих територій було саме свідоме знищення населених пунктів разом із людьми. Тож у ніч на 27 лютого партизани розгромлюють німецько-угорський окупаційний гарнізон, що базувався в Корюківці, визволивши, щоправда, при цьому кількох ув’язнених. Ось що сказано про це у радіограмі Миколи Попудренка (на час відсутності Федорова, який тоді полетів за нагородою до Москви, виконував обов’язки командира) від 2 березня 1943 р.: «27 лютого група партизанів під командуванням начальника штабу Рванова розгромила німецький гарнізон на залізничній станції в Корюківці. Знищено 8 однотонних причепів, 160 покришок для автомашин, 2 гаражі, механічну майстерню, слюсарню, 2 лебідки на автомашинах, склад пального з бензином, склад з сіном, пакгауз з картоплею, телефонну станцію, склад з дровами і оборонною лісопродукцією 1000 кубометрів. Висаджено в повітря ешелон, при цьому знищено 18 вагонів, виведено з ладу залізничні стрілки і зірвано колію довжиною 5 кілометрів. Висаджено в повітря дерев’яний міст довжиною 8 метрів, знищено будинок Держбанку з грошовою коморою і зв’язок.

Взято трофеї: 2 станкові кулемети, 119 гвинтівок, 2500 патронів, зерно, продукти і масло. Взяли в полон 4 мадярів і 1 німця — колишнього залізничного майстра з Дрездена. Захоплено документи управи комендатури. Визволено 97 в’язнів, приречених німцями на смерть. Цього ж дня друга група Лисенка знищила кустовий гарнізон жандармерії. Вбито 18 жандармів, взято 2 ручні кулемети, 12 гвинтівок. Роздано сім’ям 220 тонн зерна, взято 100 свиней з відправочного пункту. Розігнано поліцейські стани».

У відповідь на цю акцію начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотоп Байєр Бруно Франц віддав наказ про знищення Корюківки. Вранці 1 березня 1943 р. до меж містечка прибув нацистський каральний загін угорської військової жандармерії.

За даними Інституту національної пам’яті, виконавцем цього злочинного наказу стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка сформувала збірний каральний загін у складі німецьких військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ї легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань із числа громадян-мешканців території Радянського Союзу і безпосередньо організувала цю каральну акцію.

Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а. Населений пункт оточили, а всіх мешканців групами по 50—100 осіб почали зганяти у великі будинки та розстрілювали. Найбільше людей (майже 500 осіб) було знищено у приміщенні ресторану, розташованого в центрі міста. Людей туди «запрошували» начебто для перевірки документів. Опісля Корюківку підпалили. Акція тривала й наступного дня, а через тиждень, 9 березня, карателі повернулися, щоб допалити те, що не згоріло і добити вцілілих. Аналізуючи через роки цю страшну подію, історики вважають досить дивним те, що під час нищення містечка нацистським загоном чисельністю приблизно 300—500 карателів, за 15 км від нього перебувало партизанське з’єднання Олексія Федорова чисельністю від 3 до 5 тис. вояків, яке ніяк не відреагувало на такі дії. Партизанське командування так і не віддало наказ захистити або ж принаймні попередити і евакуювати населення. І вже 2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані їх було понад 500) почали підпалювати, але вбивства тривали. Карателі прочісували селище, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру та невістку. Одночасно великі групи людей убивали з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла. Вцілілий люд сховався, хтось зміг втекти до лісу. Частина з них через кілька днів повернулася, проте 9 березня німці ще раз влаштували облаву.

Як наслідок, в результаті нацистського злочину в Корюківці вбито 6 700 осіб, спалено 1 290 будинків. За даними судово-медичної експертизи, яка була проведена вже після війни, смерті наступали шляхом розстрілу з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами й спалювання заживо. Стосовно ж будівель, то тільки десять цегляних будинків тоді вціліли та ще якимось дивом залишилася стояти церква. Тож коли раптом потрапите до Корюківки, не дивуйтесь повній відсутності старовинної архітектури, хоч населений пункт було засновано ще понад 360 років тому козаками — вихідцями з Правобережжя, і такі пам’ятки мали бути.

Загалом, як з’ясувалося потім, Корюківська трагедія є наймасштабнішою каральною акцією в тогочасній Європі, під час якої було повністю знищене поселення з усіма його мешканцями.

На жаль, небагато зроблено для вшанування невинно убієнних і за часів незалежності України. Досі трагедію належно не вивчають у школах, сюди майже не возять екскурсії, а меморіал пам’яті, який щоразу обіцяють спорудити до певної дати, так і залишається поки що на паперах. Хоча на початковій стадії у нього було вкладено майже два мільйони гривень. Проте завадила, кажуть, війна. Утім, зазначають історики, спорудження такого меморіалу є якоюсь мірою й питанням національної безпеки, адже почерк агресора тодішнього і нинішнього — один, і забувати його не можна.