До 205-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка
Наприкінці минулого року в черкаському музеї «Кобзаря» Тараса Шевченка відбулася знакова подія. Наукові співробітники закладу разом із громадськими організаціями учасників АТО підготували глибоко емоційну виставку «Тарас Шевченко в зоні бойових дій». Про нове осмислення Пророка сучасним поколінням українців, про роль Кобзаря у боротьбі за свою національну ідентичність і свободу — розмова із завідувачкою музею, заслуженим працівником культури України, прапраправнукою Тараса Шевченка по брату Микиті Ольгою Шарапою.
— Пані Ольго, як народилася ідея створення такої незвичайної, креативної виставки?
— Задум почав формуватися давно — з часу проголошення Незалежності України. Саме тоді, у період національного піднесення, стало особливо яскраво видно, як виліплений радянськими ідеологами лакований, казенний образ Тараса Шевченка зникає у безвість. Натомість народжується нове сприйняття поета: живого, емоційного, сповненого пекучого болю і любові аж до самозречення в ім’я України. Пам’ятаєте його проникливе і жертовне: «Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю...» До багатьох українців прийшло осяяння: нас обдаровано генієм Шевченка для того, аби ми стали повнокровною нацією, самодостатньою, розвиненою, сповненою гідності й самоповаги. Які б важкі випробування не судилося пережити нам, коли, здавалося, залишалися наодинці зі своєю бідою, насправді ми ніколи не були самотніми. З Україною завжди був її Пророк, її Творець, котрий своїм палким словом і духом піднімав народ з колін, запалював вогонь боротьби.
— У сучасній історії, яка твориться на наших очах, Кобзар був на всіх Майданах, барикадах і вічах...
— Наша виставка про це розповідає. Ось саморобні листівки, плакати, газети помаранчевої революції, на яких заклично звучить Тарасове слово. Воно, полум’яне і щире, об’єднувало майданівців, згуртовувало, запалювало й надихало до переможного кінця відстоювати свої ідеали та гідність. З іще сильнішим, аж до незламного, сповненого героїчного трагізму, звучанням лунали поезії Кобзаря на Революції Гідності. Ніколи не забути, як читав на барикадах Майдану Шевченкове «Борітеся — поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!» 20-річний активіст Сергій Нігоян. Вірменський юнак з українською душею загинув на Євромайдані. Він став Героєм Небесної Сотні. Його голос, що декламує уривок з поеми «Кавказ» Шевченка, його молодий образ стали втіленням моральної чистоти, мужності й совісті Майдану. На початку 2014-го художники створили на Грушевського графіті «Ікони революції», на яких зобразили Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку як повстанців.
Згодом було написано унікальну картину-ікону «Небесна Сотня», котра глибоко продемонструвала нерозривну спорідненість душ і прагнень українських патріотів різних поколінь та епох. Ще одна картина «Тарас Шевченко на Грушевського» (на знімку) втілила образ Кобзаря-сучасника, який разом із майданівцями у вогні й диму протистоїть чорній навалі «Беркуту».
— Того року, 2014-го, в Україні мали відзначати 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка. У нас, на Черкащині, планувалися пишні ювілейні урочистості.
— Так, влада, як завжди, намагалася перетворити Шевченківські дні на парад формалізму, лицемірства і марнославства. Стрімка ріка Революції Гідності зламала чиновницькі плани. Тарас Шевченко прийшов на Майдан. Велетенський портрет Кобзаря височів на захопленій повстанцями будівлі КМДА. Ще один, у рушниках, поруч з іконами, увінчував головну сцену Майдану, як охоронна грамота, що зближала і об’єднувала українців. Шевченків «Заповіт» із грізним «кайдани порвіте» звучав зі сцени, біля бочок з палаючим вогнем, у наметах. «Вірші пронизливо пропікали свідомість тих, — пригадувала учасниця Революції Гідності Анжеліка Рудницька, — хто повстав проти байдужості й зухвалості керівників держави, котрі існували поза народною мораллю... Велетенські літери на Інститутській «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!» пливли над розбурханим Майданом, вони зігрівали і не давали заспокоюватися. Ця магічно-заклинальна Шевченкова формула не лише зігрівала душу і гартувала тіло. Вона згоріла у полум’ї разом з усім, що могло горіти, рятуючи протестувальників від нападу силовиків і виконавши свою оберегово-охоронну місію...»
— У цьому було щось фантасмагоричне й водночас реальне та зриме.
— Погоджуюсь. Революція Гідності остаточно змінила тенденцію сприйняття Шевченкової поезії й самого його образу. Зі сцени Майдану пророче звучали пісенні речитативи на Тарасові вірші: «Церков-домовина розвалиться... і з-під неї встане Україна. І розвіє тьму неволі, світ правди засвітить...» Шевченко сам став на Майдані об’єктом пісенної творчості, фольклору. До вже згадуваного знайомого автопортрета Кобзаря у смушевій шапці вуличні художники додали чорну революційну балаклаву.
Проникливий погляд Тараса заглядав у душу, спиняв перехожих і промовляв до них: «Огонь запеклих не пече!» Такий візуальний експеримент здавався сміливим, але він був на часі. Повстанцям потрібен був натхненник, який би розумів їх, підтримував силу духу в найважчі й найтрагічніші хвилини. Шевченко став сучасним народним героєм, який жив у наметах, сидів на варті біля вогню, разом з майданівцями, під кулями, стримував натиск силовиків.
— На виставці чимало експонатів із зони АТО. Найбільше вражає банер із зображенням Тараса Шевченка, пробитий осколками ворожих мін...
— Цю реліквію привіз із-під Дебальцевого боєць-доброволець 28-ї окремої гірсько-піхотної бригади Тарас Теліженко. Ось світлина тату десантника 25-ї бригади Валерія Ананьєва. На лівому боці грудей армійські умільці набили йому, як оберіг, образТараса Шевченка. Є багато зображень Кобзаря у військовому екіпіруванні учасника АТО. Найбільш відомий стилізований портрет поета виконаний художником Вадимом Печуркіним. Ця робота стала офіційним плакатом радіомарафону «Шевченко мобілізує», проведеного в Україні у 2015-му. Заслужений вчитель України Петро Сов’як із Дрогобича надіслав нашому музеєві «захалявні книжечки» «Кобзаря», видані за власний кошт. Тисячі таких кишенькових збірок надійшли для військових підрозділів нашої армії. За свідченням «кіборга» з Кременчука Сергія Косих, у свинцевому пеклі донецького аеропорту допомагали вистояти та вижити у смертельному герці з ворогом дитячі малюнки і... Тарас Шевченко. «Його «бронебійні» слова «і вражою злою кров’ю волю окропіте» додавали нам сили духу і надлюдської витримки, — розповідав «кіборг». — Ми твердо вірили, що понесе Дніпро ту «кров ворожу у синєє море...» Неодмінно понесе!»
— Неймовірні асоціації... Чи є ще у світі національний співець, котрий через півтора століття кровно близький, зрозумілий і досі такий необхідний своєму народові?
— Важко сказати. У «Кобзарі» Тараса Шевченка зашифрований код української нації. Він вібрує, накладається на душу кожного українця. Й допоки будемо сущі на білому світі — читатимемо Кобзаря, нашого апостола і Пророка. Щоб осягнути себе, «чиїх батьків, чиї ми діти», утвердити національну гордість, історичну свідомість, честь і гідність, любов до матері-України.
— Дякую, пані Ольго, за цікаву розмову!
Інтерв’ю провела Лідія ЛІСОВА.
Фото з відкритих джерел.
