Зараз час не дуже придатний для високої літератури, бо вона вимагає від читача душевного спокою. А реальність, у якій ми живемо, такого спокою позбавлена. Але це не означає, що нема чого почитати — такого, що слугувало б протиотрутою від розпачу та незліченних запитань без відповіді. Ось у столичному видавництві «Наш формат» вийшла книжка «Жлобологія». Автор та куратор проекту — відомий актор та шоумен Антін Мухарський. Сам проект являє собою два варіанти видання. Є дешевший, з чорно-білими ілюстраціями. І є дорожчий, більший за форматом, щедро ілюстрований кольоровими репродукціями творів членів Союзу вольних художників «Воля або смерть» — Івана Семесюка, Андрія Єрмоленка, Сергія Хохла та інших, хто сповідує в мистецтві принципи так званого жлоб-арта, що став у нас популярним років із п’ять тому.
Мухарський стверджує, що до появи цього мистецького напряму всюдисуща «Вікіпедія» не знала слова «жлобство». А тепер знає і пояснює, що жлобство — це оціночне образливе слово, а поведінку носія жлобства визначає відсутність сумнівів у своїй виключності та неперевершеності. Слово вживається для опису соціальних, побутових, культурних, а останнім часом — і політичних явищ. Приклади: коли якийсь дрібний чиновник зачинився в кабінеті, почувається там царем і богом і не чує своїх співгромадян — оце воно і є. Або якщо безголосий (але грошовитий) співак крутить свої концерти на всіх телерадіоканалах — це теж воно.
У передмові видання назване «аполітичним проектом». На початку минулої осені, коли воно побачило світ, таке твердження ще здавалося раціональним. Але нині ситуація змінилася — книжка несподівано потрапила в інший контекст і читається так, ніби створена саме тепер. Адже в своєму підтексті нинішні протестні акції спрямовані також і проти всеосяжного жлобства, як би по-різному ми його не трактували. Те, що здавалося «неполіткоректним» на час виходу книжки — тепер у всіх на устах. Прикметно, що роботи Союзу вольних художників від якогось часу виставлені посеред Хрещатика, неподалік від Київради, і там завжди вистачає зацікавленої публіки.
Хоч би як там було, а в книжці ви знайдете щедру добірку якісних текстів, що належать різним цікавим людям. Автори цих есеїв на тему сучасної «жлобології» — Юрій Андрухович, Володимир Бебешко, Юрій Винничук, Богдан Жолдак, Олесь Доній, Володимир Єшкілєв, Лесь Подерв’янський, Кузьма Скрябін, Василь Цаголов, загалом понад три десятки письменників, художників, музикантів. Серед моря неспокою приємно читати по-людськи розумні речі. Про жлобство теж можна так говорити. Хоч здається, що воно не варте доброго слова. Наостанок процитую кілька рядків Сергія Жадана з цієї книжки: «Так, на спальних районах українських міст перехожі не часто цитують Вергілія, проте інших спальних районів у нас немає, й жити багатьом із нас доводиться саме в таких. З такими ось друзями дитинства та сусідами по під’їзду, котрі ходять в палених адідасівських костюмах і теж по-своєму люблять цю країну. Принаймні не валять з неї».