Фото автора.

18 травня 1944 року Васфіє Хаіровій (її портрет на знімку перший праворуч) було лише п’ять років, проте цей день вона запам’ятала на все життя.

Ще напередодні, 17 травня, до їхнього села приїхали невідомі люди на вантажівках, і діти подумали, що показуватимуть фільм. Та вже наступного дня о 5-й ранку, погрожуючи зброєю, до їхнього будинку увірвалися радянські солдати. На збори дали 10 хвилин. У сім’ї Васфіє було п’ятеро дітей, якими опікувалася мати. Батько у той час воював на фронті. Васфіє згадує, що за ті лічені хвилини її мати встигла взяти з собою лише Коран, сховавши його в одязі. Солдати сказали, що продукти брати з собою не потрібно, бо у дорозі, мовляв, годуватимуть. Це виявилося брехнею. Усіх кримських татар з села, де жила родина Васфіє, вивезли спочатку на вантажівках, а потім запроторили у товарні вагони і, мов худобу, відправили в Узбекистан. Батько Васфіє, коли повернувся з війни, ще довго розшукував родину. До Криму їй вдалося повернутися лише на початку 1990-х. Зараз Васфіє Хаірова мешкає у Сімферополі.

Це лише одна із сотень тисяч історій депортованих. Утім, скупі цифри жертв депортації кримськотатарського народу мало про що говорять обивателю. Кількість нулів не вражає, вражають очі людини, які дивляться тобі просто у душу, історія п’ятирічної дівчинки чи хлопчика, який народився у тому товарному вагоні. Фотовиставка Зареми Ялибойлу «Обличчя депортації. Трагедія кримських татар 75 років поспіль», що днями відкрилася у Києві, у Кримському домі, власне, й покликана «оживити» бездушні історичні дані. На ній представлено десять портретів людей, які нині ще живуть і які пережили депортацію. До кожного портрета підготовлено коротку історію про долю примусових переселенців.

«Нам було важливо, аби цю виставку побачили у світі — у США, Канаді, Туреччині. Понад те, для нас важливо, щоб депортацію як геноцид було визнано в усьому цивілізованому світі. Адже майже половина народу там загинула. Днями таке рішення вже ухвалив парламент Латвії», — розповів «Голосу України» програмний директор Кримського дому Алім Алієв.

Виставка приурочена сумній даті, що відзначається сьогодні, — 75-й річниці депортації кримськотатарського народу. За свідченням документів, оприлюднених, зокрема, у збірці «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940—2015)», виданої 2016 року у Києві, 12 квітня 1944 року було підписано спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії та наркома держбезпеки СРСР В. Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Хоча кримські татари у секретному документі прямо і не згадувалися, під цим поняттям малося на увазі завдання удару саме по корінному народу Криму. Для виконання цього завдання на півострів було відправлено 5 тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ. Крім того, до секретної операції залучалося 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС. Операція готувалася дуже ретельно. Надалі усі крапки над «і» розставила постанова Державного комітету оборони СРСР «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, підписана Й. Сталіним. ДКО, зокрема, постановив: «1. Всіх кримських татар виселити з території Криму і поселити їх на постійне проживання як спецпоселенців в районах Узбецької РСР. Виселення покласти на НКВС СРСР. Зобов’язати НКВС СРСР (т. Берія) виселення кримських татар закінчити до 1 червня 1944 року».

Керівництво НКВС та НКДБ вважало за можливе закінчити всю операцію з депортації кримських татар достроково, до 18—20 травня. Причому підвищені зобов’язання ними було повністю виконано. Заступник наркома внутрішніх справ І. Сєров та заступник наркома держбезпеки Б. Кобулов доповіли, що заплановану операцію з депортації кримських татар завершено о 16-й годині 20 травня. Тоді, за півтори доби, з півострова вивезли цілий народ — майже 200 тисяч чоловік.

Одночасно з виселенням з Криму татар, відповідно до постанови ДКО СРСР за № 5984сс від 2 червня 1944 року, підлягали виселенню «німецькі пособники» з числа греків, вірмен та болгар.

Особи, виселені з Криму, були віднесені до категорії спецпоселенців. Указ Президії ВР СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948 року встановлював кримінальне покарання за втечу зі спецпоселення — 20 років каторжних робіт.

За даними міжнародних правозахисних організацій, в умовах цих поселень загинуло 46,2 відсотка кримських татар.

Сьогодні по всій Україні згадуватимуть десятки тисяч загиблих, понівечені долі людей, які втратили Батьківщину, пережили смерть рідних й усе життя присвятили поверненню додому. У Києві о 12-й годині оголошено хвилину мовчання, одразу після якої у фойє та на першій колії Центрального залізничного вокзалу відбудеться вистава «Devam» («Продовження»). На базі Національного комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ) відкриють мистецький проект «Вкрадений Крим. Історія депортації» та проведуть вечір-реквієм за участі державних посадових осіб, дипломатів і політиків.

Пізніше з площі перед головним входом до «Експоцентру України» до Майдану Незалежності стартує автопробіг. А ввечері на Майдані Незалежності відбудеться жалобний мітинг пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

На Михайлівській площі в рамках Днів Європи відбудеться спеціальний показ першого кримськотатарського художнього фільму «Хайтарма». Вже зовсім пізно, о 22-й, у столичному Національному музеї історії України проведуть захід, присвячений збереженню культури корінних народів та історичних зв’язків українців і кримських татар.