На сцені Житомирського музично-драматичного театру Ніну Панасівну вітають як почесного жителя Житомира.
Фото надані автором.
Слава України
Королева гладіолусів, або Як Ніна Мірошниченко стала майстринею селекції
Ніну Мірошниченко, одну із найвидатніших фахівців селекції гладіолусів, лілій та ірисів, ще в сиві радянські часи знали далеко за межами держави, і щиро любили — на її теренах. Сотні виведених сортів, десятки дипломів ВДНГ СРСР і нагороди Європи. Свою останню європейську першість виборола у віці 92 роки і до 95 плекала квіти, залишаючи в фарватері молодих селекціонерів. Нині її квіти зростають не лише на клумбах рідної країни, а й в саду англійської королеви, на ранчо американського президента та каліфорнійського термінатора, того, що був губернатором...
Мені випала честь бути особисто знайомою із нашою відомою селекціонеркою, тому з певністю стверджую, що ім’я цієї талановитої жінки можна написати золотими літерами на скрижалях українського квітникарства.
Перша квітка виросла від самозапилення
Як гарну музику чи літературу, чудовий сорт не створиш без таланту, високої внутрішньої культури, творчого смаку, доброї енергетики, безмежної закоханості в дари природи, чим сповна була обдарована Ніна Мірошниченко.
Народилася вона на Київщині в селі Велика Гута у 1914 році. Дитинство було нелегким — дуже рано загинув на фронті Першої світової батько. Мати одна ростила й оберігала доньку в роки примусової колективізації та голодомору. Найкращим дарунком для дівчини була книга, що втамовувала жагу знань. Перед Другою світовою навчалася в аграрному технікумі в селищі Немішаєве. Певний час працювала агрономом-рільником.
Юна Ніна Мірошниченко.
Свою долю Ніна Панасівна пов’язала з військовим, кочувала по гарнізонах, ростила синів та завжди оточувала себе квітами. В Ужгороді у 1950-ті роки молоду жінку з квіткою в косах мадяри називали «болонд вірак» — «жінка, що божеволіє від квітів. На Закарпатті вона опанувала місцеві мови: спілкувалася угорською, розуміла румунську, читала чеською. За вишукане мереживо на одязі її називали «чипкеш Ніно» (мереживна Ніна). Значно пізніше вона створила серію складчато-гофрованих, мереживних сортів гладіолусів, що й у назві мають слово мереживо: голубе, рожеве, золоте. Зарубіжні селекціонери на її честь назвали свої найкращі сорти: В. Беляков «мереживна Ніна», А. Громов «міс Гладіолус», латвійський оригінатор А. Веріньш «міc Ніна»...
У 1956 році родині Мірошниченків пощастило оселитися в окремому будиночку міста Житомира. Садиба, що колись була солдатською пральнею, являла собою справжню пустку. Минуло небагато часу і, на подив сусідам, двір забуяв пишною квітковою оазою. Там були чорнобривці, маки, півонії, та найбільше приваблювали Ніну Панасівну гладіолуси, що стали доленосними в її житті.
Почалося все з першої насіннєвої коробочки, що виросла від самозапилення. Через кілька років спроб захопилася всерйоз і надовго — піввіку створювала нові сорти, і не тільки гладіолусів. Адже творчість жила в її душі змалку. А селекцію порівнюють із роботою художника, тільки тут палітра — жива. Кольори поєднуються в мозаїку так, як малює в уяві майстер, а далі — справа природи і копіткий відбір. Щоб створити новий сорт, треба провести десятки запилень, виростити насіннєві коробочки, зібрати, зберегти й проростити їх наступного року. Потім розмножити, і з тисячі посіяних цибулинок відібрати може одну, яка має ознаки сорту. Потім кілька років терпляче перевіряти, чи збережуться вони в потомстві. Новий сорт має бути не лише красивим, а й стійким до хвороб і засухи, гарно розмножуватися, бути транспортабельним. Такі сорти називають універсальними або промисловими — їх легко поширювати в колекціях та застосовувати в озелененні міст, але важко створювати. А Ніна Панасівна створювала!
Коли японські дизайнери у 1970-х роках писали альманах про кращі зразки озеленення, то включили до нього світлини клумб перед будівлею міської адміністрації Житомира. Дві тисячі стебел червоних, рожевих та жовтих гладіолусів — феєричне видовище!
Нових сортів не рахувала
Нині немає цінителя, у садибі якого б не росли сорти Ніни Мірошниченко. У кожному альбомі, книзі про гладіолуси є її квіти — випустила у світ майже 900 культиварів різних барв і відтінків. Із них понад сотню пережили випробування часом. Найвідоміші — призери виставок: «Європа», «ліловий бархат», «зоря свободи», «королева естради», «моя Україно», «гуцул»...
Її серія із дев’яти сортів лілій, названих іменами космонавтів, внесена до альманаху англійського лілейного товариства. Вона вивела групу напівтрубчастих лілей, створила понад 200 сортів ірисів, із них 46 зареєстровано в Америці.
У радянські часи Ніна Панасівна першою була удостоєна персональної виставки у 1970 році. А «нераціональне» квітництво було не в пошані. Привезла тоді з Москви 48 дипломів!
Потім були щорічні поїздки на ВДНГ: одна в купе Житомир — Москва, інші місця займали експонати. У її павільйоні завжди юрмилися захоплені глядачі. Ця чарівна українська жінка одержала всенародне визнання, її можна назвати Зіркою України, як і один із її улюблених блакитних сортів. За кількістю створених сортів цієї найскладнішої групи забарвлення Ніні Мірошниченко не було рівних ні в Україні, ні за кордоном.
Створені сорти вона не рахувала. А от син Георгій називає кількість офіційних нагород матері за творчу працю: 6 медалей, 50 грамот, 9 атестатів ВДНГ, 213 дипломів...
У 1980 році єдина із селекціонерів одержала олімпійський диплом за сорт гладіолусів «гімн космонавтам», що зацікавив іноземців. У 2003 році удостоєна найвищої медалі за сорт Бронзовий вік, який має стрілку до 19 бутонів (вдвічі більше за звичайні).
Апофеозом її діяльності стала перемога на Міжнародному конкурсі ірисів Franciris, що проходив у Парижі в травні 2007 року. Її ірис Солов’їна ніч визнали найкращим серед 100 культиварів з 20 країн, що брали участь в конкурсі. Ніні Панасівні тоді йшов 93-й рік!
Ось як згадувала сама дипломантка цю подію: «25 травня задзвонив телефон. Чую, міжнародний дзвінок, їх у мене 2—3 на день від учнів з різних країн. Ламаною російською мовою запитують Ніну Мірошниченко. Кажуть: «Париж!». І вітають із першим місцем. Думаю, мабуть, розіграш, бо я й не сподівалася виграти. Гадала, телефонують через поблажливість до мого віку. Але, як з’ясувалося, всі дані про селекціонерів були зашифровані — ні країна, ні ім’я автора журі не були відомі. Коли ж дізналися, аплодували стоячи...»
У тому ж таки тріумфальному для української селекції ірисів році Ніну Панасівну вітали на сцені Житомирського музично-драматичного театру, як почесного жителя Житомира.
Як долала залізну завісу
У 1960-х щодня отримувала до 150 листів. Чимало підписані лаконічно: УРСР, Житомир, Ніні Мірошниченко. За її сорти «на зріз» спритні ділки за сезон могли купити авто. Цінувала письмову подяку матері Сергія Корольова на портреті сина. Ім’ям генерального конструктора вона назвала один зі своїх сортів гладіолусів. У Житомирі Ніну Панасівну називали «королевою квітів», поети присвячували їй вірші, а художники писали портрети, як для героїв праці.
Зарубіжні зв’язки набувала через «контрабанду» і курйози. Наприклад, черешок бугенвілії з Цейлону через усі митниці провезла у туфельці...
Серед її клієнтів була родина першого секретаря ЦК КП України та голова КДБ Литви.
Пригадувала, як до їхнього будинку завітав працівник житомирського обкому партії і сказав, що Ніна Панасівна повинна надіслати цибулини своїх сортів гладіолусів у Вільнюс. Волелюбна жінка подумки відповіла: «А зараз! Чому це я повинна надсилати!». Через деякий час їй знову нагадали, додавши, що це прохання В. Щербицького. Вислала Мірошниченко тоді свої гладіолуси. А в 1971 році у Вільнюсі, в Академії наук, відбувалася конференція з вирощування лілій, і у чергової Ніна Панасівна запитала, назвавши прізвище любителя гладіолусів: «А хто такий Ляудіс?» З’ясувалося, голова КДБ Литви. Потім вона ще тривалий час листувалася із ним.
І ще один випадок розповідала з усмішкою. Відомо, що для селекційної роботи треба мати колекції найкращих сортів. Замовила якось пані Ніна в одній англійській фірмі новинки. Але ж де було радянській людині знайти іноземну валюту?
От і написала Ніна Панасівна президенту тієї фірми лист: «Чи любить містер Міло гриби?». Скоро отримала відповідь: «Звичайно, ми англійці любимо цей продукт, вирощуємо їх навіть у теплицях». Висилає тоді мудра жінка посилку із сушеними білими грибами, що сама збирала в житомирських лісах, у Лондон, а через місяць отримує найновіші сорти американської та європейської селекції...
Творила, писала, навчала
Досягнення в селекції квітів Ніни Мірошниченко можна порівняти із заслугами її земляка Сергія Корольова. Та більше, ніж визнання колег-фахівців, її радувало те, що плоди її праці мають популярність у звичайних аматорів флори, садівників.
Коли Ніна Мірошниченко виводила нові сорти, то самі квіти, їх божественна краса надихали її на подальшу працю. Вона провадила селекцію трьох квіткових культур: гладіолусів, лілій та ірисів. Цього не робив більше ніхто в світі через надзвичайну трудомісткість процесу.
Іменини сорту були урочистим моментом, бо дати назву, яка б збуджувала уяву і якнайточніше передавала зміст, — це також мистецтво. Класична поезія, святі тексти Біблії і Корану часто допомагали в цьому.
У 2004 році Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка 3-тю українську виставку гладіолусів присвятив її 90-річному ювілею.
Під час нашої останньої зустрічі Ніна Панасівна з гордістю показала мені три дітки нового темно-фіолетового сіянця, що мав бути одним із кращих у світі темно-фіолетових супергофрованих сортів. «Я покладаю на нього дуже великі надії. Якщо при випробуванні з цих діток виростуть бульбоцибулини, які через рік зацвітуть, повторюючи свої дивовижні ознаки, то це буде моя Шамбала», — замріяно тоді мовила пані Мірошниченко. Але ця мрія не здійснилася... Не стало Ніни Панасівни 13 листопада 2009. До свого 95-річчя вона не дожила декількох днів.
До кінця віку творила, навчала, писала, радила, передавала досвід. Нам залишила мудрий заповіт: «Вважаю, що жити слід на межі своїх здібностей, не шкодуючи зусиль — лише так можна досягти омріяного результату. Жити варто так, щоб кожен день приносив щось нове і цікаве. Небагато часу маємо, щоб лишити слід на землі...»
Владислава ПАТОКА,
учениця Ніни Мірошниченко,
кандидат біологічних наук,
селекціонер.
