На знімку: молодший сержант Василь Чміль.

Фото з сімейного альбому Миколи Чміля з Млинова.

Коли 1967 року Микола Чміль після служби в Радянській армії прийшов додому, то батько Василь Іванович попросив сина спалити на городі купу старих квитанцій, документів, газет, грамот та іншого непотребу. Син усе те «проревізував» і знайшов серед паперового мотлоху батькову червоноармійську книжку, в якій містилася цінна інформація про бойовий шлях молодшого сержанта Червоної армії Василя Чміля і нагороди: медалі «За бойові заслуги», «За Перемогу над Німеччиною», «За взяття Берліна», «За визволення Варшави» та інші. Із цією книжкою батько пройшов фронтовими дорогами Європи, стояв біля руїн рейхстагу.

У листопаді 1942 року Василь Чміль став стрільцем сотні УПА Леоніда Коцюка «Поліської січі» Тараса Боровця (Бульби). У травні 1944-го Коцюк розпустив сотню: повстанці зневірилися і втомилися воювати на три фронти: проти нацистів, більшовиків і поляків. В однострої повстанця зі зброєю в руках Василь Чміль повернувся додому в Малин Млинівського району Рівненщини. Чоловік не збирався ховатися від совєтів, а в тій же формі заявився в Острожецький райвійськкомат і попросився на фронт.

У якій тільки іпостасі не воював! Автоматник, полкова хімрозвідка, саперний взвод, кавалерія.

Якось розвідгрупа переправилася через річку, командир відділення Чміль набрав у пляшку води для аналізів. Повертаючись до своїх, розвідники попутно захопили «язика» — німецького обер-лейтенанта, хоча це функція полкових розвідників.

Годинник від Августа Шульца

Гітлерівського офіцера не «кончили».

Коли дісталися до своїх, розвідники пішли спати, а командир повів полоненого в штаб. Німецький офіцер дістав із кишені годинника і віддав його червоноармійцю.

— Возьми, Василий, на память...

Полонений зрозумів, хто врятував йому життя. Й захотів віддячити.

Цей годинник і досі зберігає син фронтовика — відомий лікар із Млинова, що на Рівненщині, Микола Чміль. До речі, власник годинника — Август Шульц: прізвище та домашня адреса вигравіювані на корпусі.

«Бандерівцю вистачить і медалі»

За успішне виконання бойового завдання розвідників представили до нагород. Ініціював це командир полкової хімрозвідки. Зокрема, просив нагородити командира групи Василя Чміля орденом Вітчизняної війни. Коли про це дізналися в особливому відділі дивізії, то викликали капітана Татарінова і делікатно розтлумачили:

— Для бандерівця вистачить і медалі «За бойові заслуги»!

...16 квітня 1945 року 89-й стрілецький полк у складі 3-ї ударної армії разом з іншими військовими формуваннями пішов на штурм Берліна. 20 квітня полк Василя Чміля увірвався в місто. Щоправда, малинцю не довелося брати рейхстаг.

Коли впав Берлін, дехто з червоноармійців із повстанським минулим перейшов на Захід. Перебіжчики і Василя Чміля застерігали про можливі репресії від НКВС після повернення додому. Однак молодшому сержанту було не до того: у нього підростав син Микола, якого батько ще не бачив і не тримав на руках...

Після війни Червона армія мала потребу в офіцерських кадрах.

Отож із січня до липня 1946 року малинець ревно студіював артилерійську справу. Але не судилося Василю Чмілю бравим офіцером з’явитися в рідне село. Не дрімали офіцери особливого відділу. Вони відкопали інформацію про повстанське минуле потенційного офіцера Червоної армії.

Назрівав скандал. Аби залагодити ситуацію, курсант Чміль написав рапорт про звільнення з курсів.

Фронтовику «впаяли» 12 років!

Після звільнення в запас Василь Чміль рік працював на шахтах Донбасу — заробляв на будівництво хати, бо під час Малинської трагедії рідна оселя згоріла. Звели дім. Учорашній фронтовик натхненно трудився в сільському господарстві, але зачастили до нього офіцери Острожецького райвідділу НКВС, зокрема і старший лейтенант Внуков. Приїдуть на тачанці, посеред дня заберуть, а повертався малинець додому темної ночі.

А 1952-го колишнього повстанця і фронтовика засудили на 12 років.

Під прес репресій потрапила і дружина пана Василя Віра Антимонівна — як співучасниця «злочинної діяльності» чоловіка, хоча в повстанському русі не перебувала. Щоправда, згодом її звільнили за так званою амністією для матерів. Доки батьки відбували покарання, їхній старший син Микола і молодший Костик, 1948 року народження, перебували в душевному затишку бабусі й тітки.

Свої засудили, а німець допоміг

У неволі Василь Чміль працював у пекарні. Познайомився з військовополоненим німцем, засудженим на тривалий термін. Неодноразово чужинець проливав сльози за загубленою в таборі молодістю. Однак дав українцеві цінну пораду:

— На пекарні пектимеш хліб усі 12 років. Приходь до мене в кузню — відбудеш лише половину терміну, бо ковальство — важка робота...

Німець був умілим спеціалістом, біля нього ковальських премудростей навчився і Василь Чміль. А через шість літ збулося пророцтво німця: млинівця випустили на волю.

Після звільнення Василь Чміль у Малині шив чоботи, торгував на базарі в Олиці олією. Там випадково зустрів фронтового побратима — заступника командира хімрозвідки полку старшого лейтенанта Івана Крахіна. Той в Олиці створював харчокомбінат і запропонував Василю Чмілю перебратися у це село. Зблизило їх не тільки фронтове минуле, а й дружини: обидві уродженки Малина.

Василеві Чмілю став у нагоді фах пекаря, якого набув у неволі. Згодом організовував пекарню в Цумані, а хлібопекарською справою займався аж до своїх 83 літ.

14 жовтня і 9 травня — особливі дні для Миколи Чміля. У ті дні він брав пляшку коньяку, приїжджав до батька в Олику, і під чарку вони вели задушевні розмови.

Якось переглядали репортаж зі святкування Дня Перемоги. На екрані з’явився «фейс» радянського офіцера. Тоді вже поговорювали про примирення між вояками Червоної армії і УПА. Той офіцер із телеекрана безапеляційно заявив:

— Нікогда нє падам рукі вояку УПА!

На те 85-річний Василь Чміль сказав:

— Дурень чоловік! А я ось праву руку вояка УПА подаю лівій молодшого сержанта Червоної армії!

І своєю правицею стиснув свою ліву руку...

Із цього приводу зазначимо: колишні червоноармійці й вояки УПА давно примирилися. І якщо не забули кожен про своє минуле, то не виставляли його предметом дискусій. Разом жили, господарювали, кумували, чаркували, одружували дітей. Врешті, ховали один одного. Чи не знають про це в наших селах? А протистояння — лиш чийсь намір заробити політичний капітал.

Пішов Василь Чміль у кращий світ 2012-го на 90-му році життя.

Млинів Рівненської області.