Виставку «Скривавлена нива» відкривають генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Богдан Біляшівський та заступник директора заповідника з наукової роботи Тетяна Шептицька.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.

У Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» відкрилася фотодокументальна виставка «Скривавлена нива», присвячена селянам, репресованим у роки Великого терору.

Масштабна кампанія масових репресій громадян була розгорнута у 1937—1938 роках за ініціативи керівництва СРСР і особисто Сталіна і за задумом тирана мала завершити двадцятилітню боротьбу із «соціально ворожими елементами» та здійснити «кадрову революцію», ліквідувати реальних і потенційних політичних опонентів, змінити соціальну і національну структуру суспільства. Підставою для розгортання терору стала теза Сталіна про загострення класової боротьби на тлі «успіхів» соціалістичного ладу.

Відкриваючи виставку, генеральний директор заповідника Богдан Біляшівський нагадав, що 5 серпня 1937 року набрав чинності оперативний наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів».

— Один із головних ударів влади було спрямовано проти селянства, тих, хто був господарем на своїй землі, — каже він.

Більшовики-ленінці, які прийшли до влади під гаслом «Заводи — робітникам, землю — селянам», спочатку забрали її разом із реманентом під час колективізації, потім винищили село, серцевину нації, Голодомором, а тих, хто вижив — освічених та працелюбних, — загнали в табори чи розстріляли. Тримаючи курс на загальну колективізацію, радянська влада на заможних селянах поставила тавро «куркуль», «експлуататор», «ворог народу».

— Хоча офіційно декларувалися демократичні права колгоспників, а в профільних та урядових ЗМІ розповідалося про покращення життя на селі, — зазначає історик.

На виставці представлено архівні світлини та документи, які розповідають про «куркульську операцію» на Київщині. Серед тих, кого схопили за типовим штампованим звинуваченням у проведенні контрреволюційної та протиколгоспної агітації, — Гавриленко Никодим Романович, 1883 року народження, із села Пісківка. Походив із селян, інвалід Першої світової війни. До вступу в колгосп мав землю, на обійсті — хату, хлів, комору, тримав двох коней та шість корів. Як зазначається в карній справі селянина, він проводив «контрреволюційну фашистську роботу проти заходів радянської влади і партії». Никодима Гавриленка розстріляли наприкінці травня 1938 року. У Биківні, зазначають історики, поховано щонайменше четверо мешканців з його села, з Пісківки. Литвиненка Семена Антоновича із села Скопці, нині Веселинівка, звинуватили у розповсюдженні чуток про швидку загибель радянської влади і «повну перемогу фашизму». На знімку Семен Литвиненко — вусатий красень у військовому мундирі. Після закінчення школи підпоручиків служив у російській імператорській армії, потім повернувся до рідного села. Перед вступом до колгоспу розпродав усе майно. Уперше був заарештований у 34-му «за знищення колгоспного майна». У 37-му — за «фашизм» і «готовність на випадок війни зорганізуватися і виступити на боротьбу з радянською владою». Того ж року розстріляний за рішенням «трійки».

На одному зі стендів виставки — фотографія колгоспника Петра Івановича Євтуха. Про нього розповідає Олександр Євтух, який прийшов на відкриття експозиції.

— Коли енкаведисти забрали діда, бабуся не знала, де він подівся, він просто зник. Вина його була в тому, що дід казав: «народ ходить голий і босий», що не може заробити собі на хліб. Якщо підняти карні справи моїх родичів, то там немає нічого такого, за що людину можна було б розстріляти. Розстріляли за правду і за те, що і так усі знали.

Перед всевладдям сталінської тиранії людина була абсолютно безпомічна. На виставці є спогади про те, як «червоні активісти» вибивали податки і заганяли в колгосп. По троє приходили в хату заможного селянина: двоє озброєні товстими палицями чи металевими прутами, третій — представник ГПУ — з револьвером. Питають, чи справно господар платить податки, і вимагають квитанції. Отримавши документ, селянинові кажуть, що цей податок у грошах і в натурі було збільшено вп’ятеро. І якщо він не хоче вступати в колгосп, має заплатити стільки ж іще чотири рази. У разі відмови активісти ломами починають ламати піч і двері, бити вікна, меблі, все, що є в хаті. А тоді конфісковують коня і корову.

— На прикладі доль 18 представників 15 сіл Київщини переконливо показано, що в роки комуністичного терору розстрільна стаття могла знайти кожного, хоча в першу чергу знищували «неблагонадійних», тобто працьо-витих, підприємливих, небайдужих, ініціативних, незалежно мислячих, — каже заступник директора заповідника з наукової роботи Тетяна Шептицька.

За даними архівів СБУ, тільки у 1937—1938 роках в Україні було заарештовано 267 тисяч 579 осіб, із них 122 тисячі розстріляно.

Організатори виставки, на якій представлено маловідомі матеріали з Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. Пшеничного, Галузевого державного архіву СБУ, приватних зібрань, зазначають, що, за неповними статистичними даними, з серпня 37-го по липень 38-го у Київській області було розстріляно 17398 селян, більшість із них поховані на спецділянці НКВС у 19-му і 20-му кварталах Биківнянського лісу.