На знімку: Наталія Куцегуб із портретом своєї тітки, виконаним рукою Олександра Довженка.

Фото автора.

На Полтавщині відзначили 125-річчя з дня народження видатного кінорежисера Олександра Довженка. «Столицею» його кінотворчості було мальовниче село Яреськи, що в Шишацькому районі Полтавської області. Тут Довженко знімав свою всесвітньо відому «Землю» та ще кілька фільмів. Саме в Яреськах на іменини митця влаштували культурно-мистецьке свято «Співець людини і добра» та презентацію туристичного маршруту «Довженко і Полтавщина».

Спершу мешканці села, представники влади та громадськості, гості з Полтави зібралися на урочистості біля погруддя Довженка. Про внесок нашого співвітчизника у скарбницю світового кіно говорили директор департаменту культури та туризму ОДА Валентина Вождаєнко, голова Шишацької РДА Віктор Іваненко та генеральний директор місцевої агрофірми ім. Олександра Довженка Сергій Жилін. До підніжжя пам’ятника поклали живі квіти.

А потім усі вирушили довженківськими місцями Яресьок. Стежка привела до знаменитого будинку Дмитра Трощинського, де зупинялася очолювана О. Довженком кіногрупа. Тут сьогодні — один із навчальних корпусів профтехучилища № 56. Його вихованці та викладачі показали гостям свої творчі доробки та вироби місцевих народних умільців.

Тут таки просто на подвір’ї відбулася презентація книжки знаних полтавських журналістів — Ванди та Василя Лисів «Довженко в Яреськах». Не обійшлося і без відвідин народного краєзнавчого музею, де зберігаються особисті речі видатного кінорежисера. В цьому приміщенні було презентовано ще одну книжку краєзнавців Олександра Дзюби та Василя Магди про минуле й сьогодення Яресьок. Учасники віншувань побували й біля садиби, що колись належала Івану Корсуну, в якого квартирував Довженко. А завершилися урочистості в Яреськах спільним переглядом «Землі» під відкритим небом.

Справжньою сенсацією стала презентація у сільському музеї досі не відомого широкому загалу портрета, написаного Олександром Довженком. Зробила це нинішня власниця цього безцінного раритету, полтавка Наталія Куцегуб, яка також народилася в Яреськах. Разом із портретом своєї тітки Олени Чуб-Величко, виконаним рукою видатного митця, вона показала ще й світлину з сімейного альбому, де разом із її родичами зображений сам Довженко.

Його запам’ятали простою і надзвичайно доброю, хоч і трохи дивакуватою людиною. Він запрошував тутешніх мешканців «акторами» у масовки, тільки в його «Землі» знімалися п’ять тисяч(!) жителів Яресьок і довколишніх сіл.

Як Олександр Довженко познайомився з її близькими родичами, Валентині Куцегуб достеменно не відомо. Та очевидно, що знайомство було досить тісним. На світлині з родинного альбому поруч із кінорежисером стоїть і її мама, яку Довженко також малював. Але той твір не пережив війну.

За словами Наталії Федорівни, цей портрет тітки Олени режисер малював олівцем із вкрапленнями акварельних фарб, коли їй було шістнадцять літ. Портрет, якому вже понад 80 років, зберігся не ідеально, та все ж непогано, навіть акварельні кольори не потьмяніли. Він став однією з родинних реліквій. «У тітки своїх дітей не було, тож вона заповіла портрет моїй дочці, — продовжує Наталія Куцегуб. — Нині він зберігається у мене, потім перейде до дочки та передаватиметься у спадок».

Написаний рукою Олександра Довженка портрет Олени Чуб-Величко, який спершу зберігався у її родичів у Яреськах, а потім у Полтаві, нібито ні від кого й не приховували, та все ж розголосу й публічних презентацій уникали. Не в останню чергу тому, що під час Другої світової війни тітку Наталії Федорівни забрали на примусові роботи в Німеччину, де вона познайомилася з італійцем і вийшла за заміж. А тоді це прирівнювалося до зради Батьківщини... Зрештою, у пошуках роботи сім’я переїхала до столиці Франції, де пані Олена прожила решту життя й була похована.

— Коли почалося потепління у відносинах між державами, тітка почала приїздити в Україну й на свою малу батьківщину, — пригадує Наталія Куцегуб. — Саме тоді вона твердо вирішила й сказала нам про те, що не буде забирати цей портрет із собою й вивозити його за кордон. Тож він залишиться в Україні назавжди. Мої діти знають його історію, та шанують Олександра Довженка не лише за цю родинну реліквію. Та й моя внучка дуже нею пишається й розповідає про портрет своїм друзям. Отже, наша пам’ять про Олександра Довженка не перериватиметься.

Полтава.