Чимало мандруючи містами й селищами нашої країни, часом ловлю себе на тому, що сприймаю їх у вигляді певних істот: із власною історією народження і становлення, своєю долею, характером і навіть якимось особливим духом. Саме з цього погляду величне місто на Десні — Новгород-Сіверський — видається мені древнім, колись могутнім тисячолітнім дубом, глибоко укоріненим у рідну землю, мовчазним, бувалим і мудрим у своєму довголітті, сповненому таємниць і загадок, злетів і падінь, тріумфів і бід.

До витоків

Заснований 989 року, Новгород-Сіверський служив, власне, укріпленням північних кордонів Русі. А вже 1097-го став столицею удільного Сіверського князівства, другим за значенням містом після Чернігова. За володіння містом воювали династії Давидовичів і Ольговичів. Саме тут княжив герой легендарного «Слова о полку Ігоревім» витязь Ігор Святославович.

У ХІІІ столітті ординці вщент зруйнували місто, згодом їх витіснило Велике Литовське князівство. З 1503 року Новгород-Сіверський був у складі Російської імперії, з часом сюди увійшли поляки і принесли Магдебурзьке право, католицизм і герб. А після війни під проводом Б. Хмельницького він стає козацьким сотенним містом. До речі, саме тут 1664 року в бою з поляками загинув полковник Іван Богун. У подальшому хід історії робить Новгород-Сіверський губернським центром (1781 рік). А наприкінці ХІХ століття він перетворюється на тихе провінційне містечко. Нині це районний центр Чернігівської області.

Ось така, здавалося б, на перший погляд, стисла біографія міста, та за цими скупими рядками — мільйони доль, життів, надзвичайно цікавих фактів і легенд.

Панорама міста

Без перебільшення можна сказати, що Сіверщина взагалі й Новгород-Сіверський, зокрема, — край воістину чудовий. Вас неодмінно зачарують мальовничі пейзажі та дивовижні ландшафти. Якщо відверто, навіть важко визначити, якої пори року відкривається оку найбільш вражаючий простір. Навесні, коли багатоводна Десна стрімко виходить із берегів, а дерева стоять «по пояс» у воді й простягають свої руки-віття до вже теплого сонця, а чи, можливо, взимку, коли красуня-Десна вдягає свої блискотливі льодяні строї, змагаючись із самою Сніжною королевою. Про літню і осінню панорами взагалі варто говорити лише віршами! Повірте, картини фантастичні! До того ж, окрім вражаючого відеоряду, тут кожен камінь, здається, просто дихає історією. От, приміром, цікаво, що древня частина міста була свого часу спланована і закладена у вигляді літери «Н». Подібної схеми планування не має жодне інше місто світу! Хіба це не унікально?

Справжнім діамантом в оправі древньої Київської Русі був та й нині є Спасо-Преображенський чоловічий монастир, заснований 1033 року чернігівським князем Мстиславом Тмутараканським. На жаль, споруди того часу не збереглися, де-не-де можна побачити лише фундаменти. Та це й недивно з огляду на таку буремну біографію міста. Найстарішою на монастирській території вважається вежа-дзвіниця ХVІІ століття, яка на вигляд дуже легка й витончена. Тим часом колись вона мала оборонне значення. Навіть важко в це повірити. Величезний Спасо-Преображенський собор (1787 рік) — одна з найкрасивіших будівель періоду класицизму в Україні, спроектована самим Джакомо Кварнегі, автором таких відомих споруд, як Смольний інститут і палац Юсупових у Санкт-Петербурзі. Цей архітектурний золотаво-білий велетень видається, як на мене, навіть занадто великим і правильним у мальовничо-барочному ансамблі монастирських будівель.

Нині на території монастиря розташовані краєзнавчий музей і музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім». У наш час можна почути різні версії щодо автора «Слова» і його ставлення до факту походу князя Ігоря на половців. Однак залишмо ці суперечки історикам і філологам, а ліпше пройдемося цим чудовим заповідником, дізнаймося цікаві деталі його історії.

У середині ХVІІ століття Спасо-Преображенський монастир обирає для своєї резиденції чернігівський єпископ Лазар Баранович (майбутній архієпископ і ректор Києво-Могилянської академії). Для покоїв настоятеля реконструюється Спаський собор. Згодом зводяться Петропавлівська церква з палатним корпусом і келії, кам’яні стіни з баштами і дзвіницею. Для учнів Слов’яно-греко-латинської школи будується бурса. Ансамбль набуває барочних рис.

Однак значно численніші перебудови відбулися у 1786—1787 роках у зв’язку з проїздом через місто імператриці Катерини ІІ. До покоїв настоятеля добудовується Іллінська церква. Замість Спаського собору зводиться Спасо-Преображенський. Цікаво, що монастирські будівлі сполучалися між собою підземними ходами, один із яких, вважається, виходив аж до Десни. Тож, як бачимо, не лише в замках були підземні ходи, а й у культових спорудах.

До речі, щодо візиту Катерини ІІ. Саме у 80-ті роки ХVІІІ століття вона вирішила перевірити стан справ у південних землях імперії, якими управляв тоді її колишній фаворит Григорій Потьомкін. А той теж виявився не ликом шитий. Тож, аби приховати істинну картину і насолодитися своєю винахідливістю, наказав зводити так звані «потьомкінські села». На величезних полотнах були зображені села з панськими маєтками, затишними будиночками і храмами. А старі убогі хатки на час проїзду імператриці були приховані своєрідними тріумфальними арками. Саме про ті події нагадує нині міська Тріумфальна арка.

Вона цегляна, з одним проїздом, всередині якого обабіч — великі ніші. На овальних щитах між колонами розміщені герби одинадцяти повітів, що входили до Новгород-Сіверського намісництва після 1782 року. Герб самого міста бачимо вгорі над аркою. Це єдиний на Чернігівщині зразок архітектури подібного типу.

Гуляючи містом, обов’язково слід звернути увагу на Успенський собор, дерев’яну Микільську церкву, пройтися торговельними рядами та галереями оборонної стіни, помилуватися краєвидом з оглядової вежі. Туристи зазвичай оглядають ще й розкішний вокзал. Але в місті є ще один унікальний артефакт — старовинна водонапірна башта, неподалік торговельних рядів на центральній площі.

Тих, хто виявить бажання затриматись у місті довше, приємно здивує прекрасний готель «Слов’янський», котрий знаходиться практично біля монастирських стін. Стін, які пам’ятають численні ворожі набіги, а в зіницях бійниць і чернечих келій історія зафіксувала й вольове чоло князя Ігоря Святославовича, і сповнені сліз очі Ярославни, і перекошене від жаху обличчя Григорія Отрєп’єва (Лжедмитрія І), котрий свого часу тут переховувався. Ці стіни здригалися під час Другої світової війни, коли монастир було перетворено на концтабір для військовополонених. За три роки (1942—1943) в його катівнях було замордовано 20 тисяч наших співвітчизників. На знак вічної пам’яті про загиблих біля стін монастиря встановлено пам’ятник.

Загалом, треба сказати, в місті чимало пам’ятників. Зокрема, князю Ігорю і його Ярославні, Богдану Хмельницькому, Миколі Кибальчичу тощо. Перед вами постають реальні й легендарні герої, які в різні часи приносили цій землі славу. Всі вони ще більше підкреслюють неповторний колорит старого міста. А його окраса — Спасо-Преображенський монастир — живе належним йому життям. Його божественний передзвін чути далеко за межами обителі, він неначе підносить тишу над пагорбами до небес. Це надає ще більшої загадковості й зачарування місту, котре є воістину унікальним заповідником старовини.