На знімку: під час відвідування університету.
Цього навчального року школа імені Максима Рильського в його рідному селі Романівка Попільнянського району на Житомирщині стала учасником програми соціальних інвестицій «Україна — житниця майбутнього» від міжнародної компанії «Байєр».
Почалося все з відкриття спеціалізованого класу з біології та природознавства. Заклад отримав сучасні мікроскопи, комп’ютерну техніку, інтерактивну дошку, інше обладнання. В окулярах мікроскопів перед школярами відкрився дивовижний біосвіт живих організмів, клітин, бактерій.
А потім почалося не менш цікаве — виїзні навчальні уроки в профільних вишах країни.
Учні старших 7—11-х класів, як справжні студенти, слухали лекції на кафедрах, брали участь у лабораторних дослідженнях, відвідували музеї.
— Ми ставили за мету допомогти школярам віднайти своє місце в житті, свідомо вибрати майбутню професію, прищепити почуття любові до рідної землі, до природи, — каже координатор соціальних програм від «Байєр» Наталія Цуман. — А також відкрити перед молоддю цікавий світ науки.
Романівка — хліборобський і напрочуд мальовничий край: хвилясті безкраї поля в оточенні зелених гаїв, стрімка річечка Унава, вихопившись з-під лісу, ніби розчиняється в очеретному ставі. Все життя Максим Рильський оспівував красу рідної землі, працю хлібороба:
«...Яке це славне слово
хлібороб,
...До слів найкращих я
вписав його б,
До тих, які ми серцем
розумієм».
Мабуть, ці почуття були виховані в ньому ще батьком Тадеєм, який майже 40 років господарював у Романівці й зусиллями якого село перетворилося на процвітаюче на всю губернію містечко.
...Перший урок відбувся в Білоцерківському національному аграрному університеті. Тут вирішили одразу вразити школярів, почавши день відкритих дверей з анатомічного музею. Професор, завідувач кафедри ветеринарної медицини Микола Ільницький терпляче демонстрував експонати — чучела, макети, скелети птахів і тварин, втлумачуючи ази науки про будову організму.
На кафедрі харчових біотехнологій студенти університету напередодні пекли хліб, а романівським школярам запропонували зготувати піцу. Самі місили дріжджове тісто, підбирали інгредієнти, запікали в печах й, звичайно, смакували.
Понад годину тримав у напруженні аудиторію декан агробіотехнологічного факультету Валерій Хахула. Мабуть, про чашку Петрі та метод in vitro (у пробірці) діти чули на уроках біології раніше. А от побувати в сучасній біолабораторії вдалося вперше.
Побачили, як вирощують, лікують, живлять рослини, які не розмножуються насінням, перед висадкою в ґрунт. Переконалися, що можна отримати ягоди ожини вагою до 15 грамів, а черешні — до 12.
І коли Ольга Олійник, завідувачка лабораторії біотехнологій та клітинної інженерії, запевняє, що банани, поки що вирощені нею в гелі, згодом ростимуть в українських садах, хочеться в це вірити.
Щоправда, зустріч із генетиками відбулася в інший день відкритих дверей уже в Києві — в Національному університеті біоресурсів і природокористування (НУБіП), корпуси якого утопають у зелені Голосіївського лісопарку. Того самого, на узліссі якого облаштував свою садибу ще на початку 50-х Максим Рильський (нині тут музей
його імені).
«...Любімо, шануймо, бережімо природу... Вона нам сто крат більше віддасть, ніж ми можемо їй дати», — стверджував Рильський.
До цього ж закликав учнів на кафедрі ентомології викладач Микола Мороз. Із більш як мільйона визначених комах тільки шість тисяч можна назвати шкідливими. Та й то відносно. А скільки користі приносять людству комахи!
Кожна нова кафедра чи лабораторія відкривали перед школярами вікно у світ знань. 5—7 тисяч років потрібно для формування ґрунту, повідомляють на кафедрі ґрунтознавства та охорони ґрунтів. На п’ять літ забудьте про хімічні добрива, якщо вирішили зайнятися органічним землеробством, пропонують на кафедрі рослинництва.
Череда відкриттів завершилася в останній день відкритих дверей під час відвідання насіннєвого заводу «Байєр» у сусідньому селі Почуйки.
— Та це ж Європа! — вигукнув вражений побаченим один із старшокласників.
Приємно здивовані були й керівники підприємства француз Ремі Дей-Тос та українець Володимир Оніщенко цілком «дорослими» запитаннями дітей під час слайдової презентації заводу.
— Чи реально Україні стати житницею в майбутньому?
— Ми до цього йдемо. Наші насіннєві технології навіть перевищують західні. Але в США збирають по 10 тонн кукурудзи з гектара, а в Україні поки що шість. Є до чого прагнути.
Вражаюча панорама індустріального пейзажу серед безкраїх полів на околиці села — це і є одне з найбільших в Європі підприємств такого профілю. Майже 5 років будівництва (завершилося минулого року), 200 мільйонів доларів інвестицій.
Школярі одягають каски, окуляри, помаранчеві жилети й виходять на екскурсію, щоб простежити цикл доробки насіння кукурудзи — сушіння, обмолот, калібрування, протруювання, пакування. Робітників майже не видно. Сезон практично закінчився. Але річ не тільки в цьому, все автоматизовано.
Три дні відкритих дверей швидко промайнули. Нащадки Тадея і Максима Рильських повернулися до класних уроків.
— Сільські діти надзвичайно щирі та допитливі. Вони миттєво всмоктують у себе все нове й невідоме, — ніби резюмує Тетяна Володарська, директор школи та вчитель біології в одній особі.
...Кожного ранку 124 учні романівської школи з кількох навколишніх сіл, 56 дівчаток і 68 хлопчиків, ідуть на уроки повз зелений пагорб, на якому височить білостінна видовжена будівля музею родини Рильських. До 1982-го, коли з’явилася нова сучасна споруда, тут розміщувалася романівська школа. В ній на початку 20-х років минулого століття викладав українську мову та літературу Максим Рильський. А ще раніше, в другій половині ХIХ століття, тут вчителював його батько Тадей, який особисто заснував і утримував школу. Вдень вчив дітей, а вечорами — їхніх батьків, селян.
...У людському житті, як і в біології, існує поняття спадковості. На романівській землі спадковість набуває особливого смислу.
Мабуть, з вірою в це звертався до нащадків, романівських дітей Максим Рильський в одному із віршів:
«...Перед тобою світ —
великий том розкритий,
І перші букви в нім тобі
лише дались...
Що ж! Ті, що я не знав,
спізнаєш ти колись!»
Максим РИЛЬСЬКИЙ, заслужений журналіст України.
