Черкасам пощастило. Якщо у кінозалах інших міст фільм «Пекельна хоругва, або Різдво козацьке» взагалі не йде, або лише один сеанс в одному кінотеатрі (і то — пізно ввечері), або на цей фільм їдуть за сто кілометрів, то в Черкасах він у прокаті у всіх головних кінотеатрах міста, і вдень, і ввечері. І якщо в інших містах народ шокований: квитків не вистачає, то у нас поки що навіть трапляються вільні місця в залі.
Воно було б і справді схоже на різдвяну казку про Україну часів козаччини, якби хлопець Семен не збирався на Січ так, як нині його ровесники — на російсько-українську війну. Тож усі сто хвилин фільму не відпускає відчуття реальності подій. За сюжетом казки нашого земляка Сашка Лірника, козак Семен (актор Григорій Бакланов) потрапляє в лапи головного чорта (Олександр Пожарський) і повинен вибратися з того світу. «Це ж треба, яке паскудне місце! Московія, чи що?» — роззирається хлопець у підземному царстві. Та нечисть швидко стає гостю не рада, особливо коли вишколені ним чортенята засвоюють гасло: «Слава Україні! — Героям слава!».
Режисер Михайло Костров будує сюжет так, що емоції — як на американських гірках. Від трагічного — коли відлітають душі загиблих козаків, до смішного — коли «сортують» небіжчиків на небі: «Слухався тещу? І всіх жінчиних родичів? Намууучився... в Рай!».
Загалом багато гумору — м’якого, іронічного, в якому схована спокійна сила українця. А не того зубоскальства, де сало, гопак, п’яні куми й недорікуватий суржик. Колоритні герої: чого вартий шинкар Лейба, який спочатку не міг скласти ціни за свого родового годинника з півником, а потім подарував його козаку Михтодю Семирукому (актор Костянтин Лінартович) на порятунок сина-козака.
Актори не надриваються пафосно, не фальшивлять. Є відчуття міри в кількості спецефектів, баталій, фольку. Мова і без діалектизмів, але й не надто рафінована. Майже немає мовних огріхів, хіба деякі щербинки. Коли чорт каже «цікать» замість «тікать» — то це нечистий, йому можна.
Вихованому на голлівудських екшенах поколінню трохи бракує спецефектів, але це для надто вже доскіпливих. Цей фільм так і називають «дивом зйомки за маленький кошт».
«А я думав, не доживу до такого кіна, — пише у Фейсбуці Сашко Клочан. — Бо воно з паралельної реальності! З того світу, в якому Батько Хмель не злигався з мишебратьямі, і ми крайніх 400 років жили не рабами, а вільними людьми на своїй землі, зі своєю мовою, культурою і казками. Якщо вам всьорамно, біля якого пам’ятника зустрічатись з коханою, — то не йдіть на це кіно, звичайно. Але якщо у ваших жилах лишилось ще хоч трохи козацької крові — маєте побачити. Сходіть».
Але немає афіш і постерів про «Пекельну хоругву». Принаймні в Черкасах. Інформація про сеанси йде як із-під поли. Прокатники у багатьох містах не реагують на прохання додати сеансів — на це нарікають дописувачі соцмережі з різних областей.
Прокат і справді ніби бойкотується. «Це спланований саботаж» — прокоментував сам Сашко Лірник.
«Пекельна хоругва» — інформаційно-просвітницька бомба у сучасній війні за мізки тих, хто вірить, що один плюс один дорівнює п’ять. Гарне, оптимістичне українське кіно. Відчуття під час перегляду таке, наче дуже довго не був удома і повернувся. І все як було, і всі живі-здорові. Тут твої мати й батько, твої друзі, твій домовик, твої казки, твій одяг, твої страви, твоя говірка... Ти вдома.
На денному сеансі було багато дітей. Хлопчик років шести, котрий сидів коло мене з мамою, побачивши, як в інших державах збираються іти на нас війною, запереживав. А в кінці фільму, коли все щасливо закінчилось, тихенько зааплодував від радості.
