Корецький Свято-Троїцький ставропігійний жіночий монастир.

Скріншот відео з сайту Rivne.travel
 


Від колишнього замкового комплексу залишилися тільки руїни.

Фото з сайту korets.io.ua

Усього вісім кілометрів відділяють Корець, що на Рівненщині, від головної траси, та цього достатньо, аби невеличке провінційне містечко жило своїм неспішним, зазвичай спокійним життям. Тим часом містечко це має чи не тисячолітню історію. Спробуймо ж уявити, яким воно було за давніх часів.

Рухаючись із Києва на захід країни, уважний мандрівник, напевно, помічав на дорожніх вказівниках назву «Корець» (із наголосом саме на першому складі). А на житомирській трасі, між Новоградом-Волинським і Рівним, можна побачити також вказівник «Корецький монастир». Хоча направду золоті бані численних церков міста приведуть сюди зацікавленого туриста швидше за будь-які дорожні вказівники. 

А це, повірте, того варте.

Дещо з минулого

Чи не найбільше інформації про історію міста можна дізнатись у місцевому Історичному музеї, що Київській, 45. Отож древня назва міста — Корчеськ — уперше згадується в Іпатіївському літописі в 1150 році в зв’язку з міжусобними княжими війнами. На початку свого розвитку Корчеськ (Корець) розташовувався на одному з торговельних шляхів, що з’єднували Київську Русь із Західною Європою. Саме це й сформувало його таку багату на події історію.

У наші дні на околицях міста археологи виявили залишки оборонних валів древньоруського городища ХІ—ХІІІ століть. У ХІІ столітті Корець входив до складу удільного Пересопницького князівства, згодом — до складу Галицько-Волинського. В ХІV столітті місто належало Литві. Згодом литовський князь Ягайло передав його князю Федорові Острозькому, який на місці старого городища звів добре укріплений замок. Спершу він був дерев’яним. На початку XVI століття волинський князь Богуш Корецький укріпив його стінами.

Корецький замок неначе вріс у місцеві гранітні брили, що підносяться над долиною річки з ласкавою назвою Корчик. Наприкінці ХVІІІ століття князі Чарторийські (також із роду Корецьких) здійснили ще одну значну перебудову, пристосувавши сувору твердиню під палац із модним бароковим декором. 1832 року замок суттєво постраждав від пожежі, яка і вплинула на його подальшу долю. Палац відтоді належним чином не реконструювався, а згодом почав повністю руйнуватися. У непоганому стані перебуває лише відремонтований 2005 року віадук, що веде до фортеці через невеликий рів.

Як бачимо, упродовж багатьох років місто належало роду Корецьких. Серед представників цієї династії було чимало героїчних особистостей. Зокрема, перші організатори запорозького козацтва. Три сини князя Івана склали голови в битві з татарами на Львівщині. Легендарний Самійло Корецький зажив слави в боротьбі з турками в середині ХVІІ століття. Та чи не найяскравішою постаттю в родині Корецьких був князь Юзеф Чарторийський, який наприкінці ХVІІІ століття перетворив Корець на одне з найбільших і найкрасивіших міст Волині. Саме завдяки йому тут було зведено меблеву фабрику та порцеляновий завод. А місцева порцеляна вважалася навіть ліпшою за віденську й поступалася лише саксонській.

Тож у різні часи Корець переживав періоди бурхливого розквіту і стрімкого занепаду. Він потерпав від завойовників та пожеж, від міжусобиць та й просто від часу. ХХ століття пронеслося над містом буревієм трьох війн. У роки

Першої світової тут були розміщені війська генерала Брусилова. В громадянську одне одного змінювали війська Центральної Ради, дивізії Щорса, польські війська. Під час Другої світової в місті діяла Українська повстанська армія.

Ось таке воно, це невеличке древнє містечко на Рівненщині, що міцно тримається свого історичного коріння.

Повз десять храмів

Неспішна прогулянка Корцем неначе дає можливість переглянути своєрідний документальний кінофільм, в основі якого — реальні історичні факти й майже нереальні краєвиди. Корець недарма називають містом десяти церков. Як для такого невеличкого населеного пункту, культових споруд тут справді чимало. Майже всі вони мають відбиток різних епох і культур.

Найстаровинніший храм — костел св. Антонія з розписами ХVІІІ століття, заснований князями Корецькими 1533 року. Заслуговують на увагу Миколаївська церква (1834 р.) з напівсферичним куполом, а також дерев’яна церква Косьми і Даміана, церква св. Параскеви. Помилуватися ними найкраще з висоти Замкової гори, звідки відкривається неповторний ландшафт древнього Корця. Майже всі храми розташовані в старому місті — в східній його частині. Милує слух їхній прозорий срібний передзвін. Схоже, вони перемовляються один з одним. А пригадати їм, звісно, є що…

Окрім буремних історичних подій, їхні стіни пам’ятають риси облич відомих особистостей, які тут бували. Зокрема, граф Потоцький збудував у місті цукровий завод. Милувався місцевими краєвидами Григорій Сковорода, проїжджаючи дорогою до Австрії. 1846 року Корець відвідав Тарас Шевченко, і його чутливе око художника не могло бути байдужим до місцевої краси: в Корці він зробив не один малюнок. А 1878 року тут побувала Леся Українка.

Чи не єдиний з усіх храмів Корця, відомий за межами міста, — головна церква Свято-Троїцького монастиря (1620 р.). Якщо відверто, зажила слави вона не своїми архітектурними формами. Адже добре помітно, що під православні потреби не зовсім вдало підлаштовано типово католицький храм. Важливо інше. В головному храмі монастиря зберігається надзвичайно цінна реліквія — чудотворна ікона Божої Матері, подарована монастирю князями Корецькими ще в ХVІІ столітті.

Як же вдалося монастиреві пережити всі гоніння і буревії історії? Схоже, є одна версія. На території монастиря серед могил ігумень привертає увагу надгробок із написом: «Анна Алексеевна Андро, урожденная Оленина».

Далеко не всі пригадають це прізвище. Хоча Анна Оленіна — саме та красуня, в яку в юні роки був палко закоханий Олександр Пушкін. Саме їй він присвятив свої найкращі ліричні твори. Пушкін навіть сватався до Анни, проте безуспішно. Хоча подейкують, що вже в похилому віці Анна Олексіївна доволі прозоро натякала на свої близькі стосунки з Пушкіним. То чому ж поетові все-таки було відмовлено? Найімовірніше, проти цього шлюбу були батьки Анни. Отака вона, доля! Уявіть, якби цей шлюб таки відбувся, то й дуелі могло б не бути. Однак, як-то кажуть, історія не знає умовного способу…

Невдовзі після смерті Пушкіна Анна вийшла заміж за графа де Ланжерона. Пережила і його. Згодом переїхала на Рівненщину до маєтку сина. Багато років підтримувала монастир у Корці, жила усамітнено. Відомо, що вона подарувала діамантовий фрейлінський шифр як прикрасу до ікони Божої Матері монастирської церкви. Тут же знайшла свій останній прихисток. Отож цілком можна припустити, що саме цьому «пушкінському статусу» монастир завдячує своїм виживанням в епоху тотального атеїзму.

Справжньою насолодою стане для вас прогулянка монастирською територією в атмосфері тиші й умиротворення. Безперечно, ця прогулянка особливо дивовижна влітку, або ранньої осені. На місцевій пасіці можна побачити мініатюрний храм, влаштований спеціально для бджіл (адже, як відомо, бджола — Божа муха), почути їхній неповторний хорал. Неодмінно треба пройти через сад. За ним проглядає фантастична панорама: річка Корчик, що розділяє місто на дві частини, луки й невеличкі, схожі на вулики, доглянуті хатки містян. Благодать, та й годі!

Вочевидь за кількістю та якістю своїх архітектурних пам’яток Корець не може конкурувати з іншими, великими містами. Вочевидь, він не стане туристичною Меккою. Однак пильне й допитливе око подорожнього неодмінно облюбує собі щось до душі: мальовничі, зі слідами колишньої величі руїни, затишну церковку чи ошатний монастир. А в кришталеву тишу, що зберігає пам’ять століть, вплітаються лише співуча мелодика мови містян, дзюрчання річки та багатоголосий церковний передзвін. І ти раптом достеменно усвідомлюєш, що осьдечки, зовсім поруч, ховається дух старовини. Досить лише краплі уяви і бажання його відчути.