Учасники вечора.
«Твори Зарембського належать до найвидатніших і найцінніших серед сучасної музичної літератури» — ці слова класика світової музики Ференца Ліста про нашого відомого земляка, композитора й музиканта Юліуша Зарембського не раз згадували в день його пам’яті, організований польським студентським клубом у Житомирі.
Розпочався день пам’яті покладанням квітів на могилу Юліуша Зарембського на католицькому цвинтарі в Житомирі. А потім небайдужі люди зібралися в «Гнатюк Арт Центрі», щоб пригадати, як жив і що творив наш музичний геній, послухати його твори.
Народився Юліуш Зарембський у Житомирі 16 лютого 1854 року. Краєзнавці дослідили, що його рідний дім був по вулиці тепер Лермонтовській, 20 (у 70-ті роки минулого століття той будинок знесли, на його місці збудовано багатоповерхівку). Виховувала Юліуша няня із шанованої української родини. Тож із перших років життя в ньому переплелися польська дворянська кров і музика українського Полісся, звуки фортепіано, на якому любила грати мама, і сині тумани та калиновий цвіт над Тетеревом.
Навчався Юліуш Зарембський у чоловічій гімназії — нині в тому приміщенні головний корпус педуніверситету імені Івана Франка. Навчався добре. Та все ж найбільше часу проводив за фортепіано: вивчав музику і пробував творити її сам. Учили його відомий у Житомирі професор музики Ернест Несвадба та піаністка Люція Руцінська. Тож перші свої пісні на слова Адама Міцкевича він написав ще гімназистом.
Ходять чутки про ще один цікавий епізод із дитячих років Зарембського. Житомир був великим культурним центром. Сюди приїздили на гастролі знамениті театральні трупи, світової слави митці. Кажуть, що один із відомих музикантів, проходячи вулицею, крізь відчинене вікно почув, як гарно грає маленький хлопчик, і добровільно зостався ще на два тижні в Житомирі, щоби попрацювати з ним. І саме той невідомий геній навчив Юліуша одночасно грати на подвійній клавіатурі інструментів, чим він потім дивував усю Європу.
Після гімназії, у 16 років, Зарембський поїхав до Рима, до Ференца Ліста.
Багато дослідників творчості Зарембського дивуються: «Як це так? Провінційний, вважайте, підліток — і раптом до Рима! До самого Ліста!..»
Житомирські краєзнавці дослідили і цей момент його біографії. Виявляється, родина Зарембських дружила з родиною польських шляхтичів Івановських, що мешкали неподалік (на місці їхнього будинку стоїть нині обласний діагностичний центр). У Івановських була донька Кароліна. Вона знала Юліуша ще маленького, вони удвох часто гралися. Кароліна підросла, вийшла заміж, разом із чоловіком виїхали до Рима. Там вона заприятелювала з Ференцом Лістом, розповіла про свого маленького талановитого сусіда, і той запросив Юліуша до себе на навчання. Він став улюбленим учнем Ліста, це визнають усі музиканти та дослідники.
А потім були тріумфальні концерти: у Відні та Парижі, у Варшаві та Лондоні, в Римі, Неаполі й Константинополі. І, звичайно ж, у рідному Житомирі.
Його талант визнавав увесь світ. Король Бельгії Леопольд ІІ запропонував йому місце професора в Королівській консерваторії Брюсселя, та він не погодився, бо хотів мати вільний час, щоби навідуватися в Житомир.
І якщо Паганіні світ ще й досі називає віртуозом скрипки, то Зарембського — віртуозом фортепіано. І так, як на концерті в Парижі він зіграв на двох клавіатурах Шопена, ніхто ніколи не грав.
У своїх інструментальних творах він переплітав мотиви Європи, Польщі та України. Завжди сумував за рідними місцями і мріяв написати оперу «Марія» на українські теми. У листі до нашого теж відомого земляка, польського письменника Юзефа-Ігнація Крашевського просив допомогти створити для цієї опери лібретто. І грав, грав, грав. Виконував твори Шопена, Шумана, Мендельсона, Ліста... Він поспішав жити, ніби знав, що часу йому відведено мало.
Так воно й сталося. Юліуш Зарембський помер від сухот (так тоді називали туберкульоз) у 31 рік. Похований у Житомирі на католицькому цвинтарі. А оскільки ще за життя просив, щоби серце його поховали в Житомирі, то, за легендами, серце вмуровано в стіну кафедрального костьолу святої Софії. Мармурову скульптурну табличку на місці, де зберігається серце, виготовив відомий польський майстер Анджей Бущинський.
Про це на теплому зібранні розповідали голова польського студентського клубу в Житомирі Валентина Юсупова та місцеві краєзнавці Сергій Собчук та Євгеній Тиміряєв. Євгеній Романович подарував усім присутнім свій буклет про Юліуша Зарембського, який вони зробили ще в 2004 році разом із поетом і журналістом газети «Житомирщина» Валентином Грабовським. Прочитали і вірш Валентина Грабовського про нашого відомого земляка.
... До рідного Житомира?
До скель —
Гранітних велетів
над Тетеревом бистрим?
Чи до людей, що десь із майбуття
Тебе із нетерпінням
виглядають?..
Мій брате Юліуше,
майстре незрівнянний,
Куди ти пориваєшся?
Розповіді про генія музики своїм співом супроводив хор імені Юліуша Зарембського. Цей колектив знають і в Європі — що його ще в 1997 році створив і досі ним керує наш відомий диригент і викладач Іван Красовський.
Твори світової класики виконували теж відомі соліст Микола Нагірняк та піаністка Наталя Травкіна. А випускниця Житомирського коледжу культури та мистецтв імені Івана Огієнка Юлія Огінська показала свою дипломну роботу — фільм про Юліуша Зарембського, що його разом із друзями сама зробила і котрий здобув визнання та отримав диплом у Варшаві.
— Спасибі організаторам за все зроблене, — підсумувала кандидат наук, працівниця музею космонавтики Наталя Місяць. — Адже тільки на славному минулому і його шануванні ґрунтується гідне майбутнє.
Людмила НАТИКАЧ, заслужений журналіст України.
Фото з Інтернету і Валентини ЮСУПОВОЇ.
