- Володимире Михайловичу, 16 липня ц. р. виповнюється 30 років з часу проголошення Декларації про державний суверенітет України. Як би ви її охарактеризували з позицій конституційного права та його науки?

- Декларація 1990 року — це класичний конституційний акт установчої влади, який від імені українського народу прийняла Верховна Рада України. Цей акт є складовою неформальної або неписаної Конституції України, який повинен застосовуватися при історичному тлумаченні положень чинного Основного Закону.

Крім цього, Декларація 1990 року є історичним джерелом науки конституційного права та інших гуманітарних дисциплін, які вивчають історики, юристи, політологи тощо. Проте передусім Декларація цікава для юристів-конституціоналістів, які в ній знаходять відповіді на питання про історичні першооснови нового конституційного ладу, що прийшов на зміну радянському тоталітарному устрою.

З прийняттям Декларації 1990 року буквально відразу в закладах вищої освіти юридичного профілю та на юридичних факультетах університетів розпочалося викладання курсу конституційного права України, якого досі в навчальних програмах не було. Замість курсу радянського державного права, що втратив науково-практичне значення.

Яких результатів досягла наука конституційного права за 30 років після прийняття Декларації 1990 року? Протягом перших 10 років вона більш-менш успішно пройшла етап становлення, але подальший розвиток загальмувався через її «комерціалізацію», «плагіатизацію», епігонство й навіть «кілерство».

Останні 10-15 років конституційна наука переживала гостру теоретико-методологічну кризу, пов'язану з подоланням у ній пострадянських, а, по суті, радянських тоталітарних доктрин юридичного позитивізму (легізму, нормативізму і т. д.). Нарешті ця криза завершується, і настає епоха верховенства права.

Важливою ознакою «одужання» науки конституційного права є вихід у світ колективного підручника «Конституційне право України» (Харків, 2020), підготовленого професорсько-викладацьким складом кафедри конституційного права Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого (за ред. Т. М. Слінько). Цінність цього підручника у тому, що у ньому вперше в українській науці конституційного права (та юриспруденції взагалі!) навчальний матеріал викладено з позицій доктрини верховенства права.

Як кажуть у таких випадках: скромно, але зі смаком. На зазначений підручник вже звернули серйозну увагу зарубіжні вчені-конституціоналісти, а це багато про що говорить. Звичайно, є й інші праці, що вказують на «одужання» цієї науки, але далеко не всі, навіть монографічні роботи відповідають сучасним вимогам інтелектуалізації науки.

Без цих вимог немає науки європейського чи світового рівня, а тому конституційній науці України ще треба серйозно попрацювати. Зарубіжні видавництва залюбки переклали б і видали хорошу українську монографію з конституційної проблематики, але такої немає. Зрозуміло, що з часом відповідна монографія буде написана, але з цим не треба зволікати.

Прихильники юридичного позитивізму не включають Декларацію 1990 року до своїх підручників, вважаючи, що нею мають займатися історики права. Проте це ніяк не впливає на її роль як першого конституційного акта на шляху до незалежності України, який є основою для тлумачення положень Преамбули, статей 1, 2, 132 Конституції України про незалежну та унітарну державу, її територіальну цілісність.

Це надзвичайно важливо, зокрема, для кваліфікації злочинів російських агресорів проти незалежності й територіальної цілісності України. Тому місце Декларації не тільки в архіві, але й поряд з актами чинного законодавства, що завдяки їй стали можливими.

- В яких умовах приймалась Декларація 1990 року і що цьому передувало?

- Прийняття Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року було надзвичайно важливою подією на шляху до утвердження повної незалежності нашої держави. Цікаво, що ця подія фактично передувала прийняттю Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, а обидва документи ніби підтверджують закономірність актів Революції незалежності України 1917-1918 років.

Так, Декларація 1990 року була чимось на зразок ІІІ Універсалу Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 року, яким проголошувалась Українська Народна Республіка. Остання формально зберігала федеративний зв'язок з демократичною Російською Республікою, яку ще не встигли добити тоталітарні більшовики після їхнього військового перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року.

Відомо, що Декларація 1990 року також містила формальну згадку про укладання Україною нового союзного договору з радянськими республіками тогочасного Союзу РСР. Проте ортодоксальні комуністи-тоталітаристи вчинили у Москві військовий путч 19-21 серпня 1991 року - спробу державного перевороту проти Президента М. Горбачова — і тим самим розвіяли будь-які сумніви щодо ідеї такого договору.

З другого боку, з Актом проголошення незалежності України 1991 року напрошується аналогія з ІV Універсалом Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 року, що проголошував незалежність демократичної України від тоді вже радянської, тобто тоталітарної Росії. Звідси цікаві висновки: 1) питання демократії були у центрі політичних суперечностей між Україною й Росією як у минулому, так і сьогодні; 2) демократична Україна захищала і захищає свою незалежність, тобто природне право на самостійність і суверенітет від російської імперії (з різними назвами), що їй загрожувала і загрожує; 3) близькість духу актів Революції незалежності України 1917-1918 років та 1990-1991 років вказує на історичну закономірність цих двох воїстину історичних подій.

Після парламентських виборів в Українській РСР 1990 року, що відбулись в умовах відносної свободи, проголошеної радянською перебудовою (1985-1991 роки), інтереси основних політичних сил Верховної Ради України: суверен-комуністів та націонал-демократів — історично збігалися. Суверен-комуністи хотіли для України більше автономії від союзного центру, а націонал-демократи — її незалежності, але розуміли, що відразу цього не досягти. Так склався ситуативний політичний союз двох парламентських сил, який виконав історичне завдання: Україна почала рух у бік незалежності.

- Наскільки Декларація є важливою віхою в процесі українського державотворення?

- На початку 1990-х років іншого варіанта переходу до незалежності України як з допомогою цієї Декларації просто не існувало. Це означає, що саме вона дала старт незалежному українському державотворенню. Мабуть, не слід її відгороджувати китайською стіною від Акта проголошення незалежності України, чи протиставляти ці два акти. Фактично вони складають одне, органічне ціле і є конституційними актами Революції незалежності України 1990-1991 років.

Ця Революція була мирною, демократичною подією, що залишала після себе глибокий народний слід, зокрема, завдяки всеукраїнському референдуму 1 грудня 1991 року, на якому був підтверджений Акт від 24 серпня 1991 року. Вона спрямувала країну на еволюційний шлях розвитку, який був оптимальний для українського державотворення. Але не так сталося, як бажалося. Український політичний клас діяв по-іншому, ніж його візаві у пострадянських країнах Балтії або у постсоціалістичній Польщі. Й тому результати були інші - Україна розтягнула процес переходу від радянського тоталітарного устрою до конституційної демократії на довгі десятиліття.

Постійні коливання і протиріччя всередині політичного класу призвели до того, що еволюційна модель українського державотворення періодично переривалася революційною моделлю. Помаранчева революція 2004 року та особливо Революція Гідності 2013-2014 років внесли свої корективи у процес державотворення. Згодом, фактично, відбувся синтез цих двох моделей, внаслідок чого даний процес став більш прозорим і прогнозованим, проте старі недоліки залишились й надалі.

Учені та фахівці в Україні й за її межами високо оцінюють роль і значення Декларації 1990 року. Так, відомий український вчений-конституціоналіст В. Речицький вважає, що у ній були закріплені засади нового конституційного ладу України. Американський федеральний суддя Б. Футей зазначає, що в основі Декларації про державний суверенітет України «лежала незалежність Києва від Москви».

Значною заслугою Декларації 1990 року є те, що вона відродила ідею повновладдя народу - замість системи повновладдя рад — як це було за часів радянської тоталітарної системи, коли народ був іграшкою в руках єдиної, монопольної компартії, що фактично узурпувала його суверенну владу. Декларація також проголошувала принципи поділу влади, національної держави, недоторканності її території тощо. Інакше кажучи, це був акт, що почав системно формувати нову демократичну, соціальну, правову державу в Україні, одночасно руйнуючи стару, тоталітарну, командно-адміністративну систему.

- Чи вдалося Україні реалізувати концепти, які були закладені в Декларації?

- Декларація 1990 року майже повністю була втілена в конституційне законодавство та практику його реалізації. Причому досить швидко. Наприклад, завдяки змінам до Конституції Української РСР 1978 року, які Верховна Рада України прийняла вже 24 жовтня 1990 року, положення Декларації стали дієвим правом. По суті, тільки одне положення Декларації 1990 року про укладання нового союзного договору втратило юридичний сенс через проголошення парламентом незалежності України 24 серпня 1991 року. Декларація також послужила основою для підготовки Концепції нової Конституції України, затвердженої Верховною Радою України 19 червня 1991 року.