Хоча дані Держстату про стан справ у промисловості за 11 місяців, м’яко кажучи, не надихають, глава Мінекономрозвитку Ігор Петрашко на підсумковій прес-конференції, що відбулася 29 грудня, оптимістично заявив: уже є «позитивні сигнали» про те, що в останній чверті року економіка почала відновлення.

На думку міністра, «стабілізувалася промисловість», «спостерігається зростання в будівництві» та на 12,1% зріс обіг у роздрібній торгівлі, «що свідчить про відновлення економічної активності». Отож, падіння ВВП за 2020 рік не перевищить 4,8%, а наступний рік, «за узгодженим прогнозом», ми маємо закінчити з +4,6%! Дуже сміливий прогноз!

Протекціонізм. Як його розуміти?

У січневому телеінтерв’ю Ігор Петрашко підтвердив свої прогнози (офіційні дані Держстату за 2020 рік вийдуть у лютому) та назвав кілька основних напрямів діяльності економічного блоку Кабміну, які, запевнив міністр, дадуть змогу досягти зростання. Звернемо увагу на ключові тези міністра: 
— Наша політика спрямована на економічний протекціонізм. Ми повертаємося до політики відновлення виробництва, політики захисту національного виробника, який повинен мати такі самі конкурентні умови, як і виробники країн-сусідів.

Отже, повертаємося до економічної політики часів уряду Валерія Пустовойтенка? Тоді головну ставку теж зробили на підтримку власного виробника й це вже через рік дало свої перші позитивні результати, спочатку — підйом у кількох секторах промисловості, а потім — і кілька років швидкого зростання, яке, на жаль, обірвала світова фінансова криза 2008 року.

Щоправда, термін «протекціонізм» розуміють по-різному. Так, минулий рік пройшов у дебатах про локалізацію промислового виробництва. Одні наполягали на ухваленні проекту закону про локалізацію, бо ця законодавча новація дасть величезний економічний ефект, зокрема сприятиме створенню нових робочих місць. Інші вказували на те, що це, мовляв, суперечить прийнятим зобов’язанням перед ЄС.

Поміж критичних зауважень увагу звертала стаття директора Програми інноваційних проектів Transparency International Ukraine Івана Лахтіонова, який доводив, що локалізація «забирає у вітчизняних постачальників стимул до розвитку: навіщо старатися, якщо товар і так куплять?» Натомість пропонував стимулювати промисловість іншими методами:
— Це субсидії, інвестиції, пільгові оподаткування та кредитування, прогнозована податкова політика й ринкове регулювання, — хоча, зрештою, як і всі інші критики, сам, здається, заплутався в аргументах і визнав, що локалізація — може бути, особливо у сфері оборонних замовлень.

Ігор Петрашко, складається враження, більше схиляється до думки Івана Лахтіонова. Бо, судячи із січневого інтерв’ю, теж дуже сподівається на прямі іноземні інвестиції, пільгове кредитування малого й середнього бізнесу та на заходи, які мають збільшити присутність товарів made in Ukraine на зарубіжних ринках збуту, передусім — європейському.

Та це — деталі. Різні погляди — це нормально, а дискусії — річ позитивна, бо сприяє пошуку істини. Головне те, що Кабмін Дениса Шмигаля, здається, таки прагне повернутися обличчям до проблем реального сектору. І вже зробив у цьому напрямі кілька демонстративних кроків.

Куди вказують «вектори»...

Ще 27 серпня минулого року Кабмін презентував «Економічний аудит країни» та «Вектори економічного розвитку», що ляжуть в основу «Національної економічної стратегії—2030».

Розробити стратегію мали за три місяці. Наскільки нам відомо, до справи долучали академічні наукові інститути. Координатором зі створення Стратегії Кабмін визначив Центр економічного відновлення. Тези презентованих документів озвучив колишній керівник департаменту науки та інвестицій Мінекології, а нині — радник Прем’єр-міністра, директор Центру Кирило Криволап.

Доповідач звернув увагу на величезний нереалізований потенціал країни — в АПК, гірничо-видобувній промисловості, лісовому господарстві та секторі виробництва меблів, у сфері транспортної інфраструктури, коли ми досі не реалізували всі вигоди від свого виграшного географічного положення й ніяк не станемо потужним «транспортним коридором»...

— Наш експорт на 54% — це товари з низькою доданою вартістю. Понад 60% усього обсягу експортних поставок — агросировина, руда та металургійні напівфабрикати, — констатував Кирило Криволап. — За даними експертів, у 2019 році нереалізований товарний потенціал становив 24 млрд доларів. А транзитний потенціал використовуємо лише на 25—30%. В АПК є позитивні тенденції, але сильно деградувала тваринницька галузь. Негативні тенденції тривають у промисловості. Турбує, що сильно зменшився відсоток зайнятих на заводах і фабриках, тоді як у країнах-сусідах він знизився суттєво менше, а в Туреччині й узагалі зростає. Загальний рівень доданої вартості у промисловості останнім часом зріс лише на 4%, тоді як у Чехії, Литві й Туреччині — на 91%, 185% та 248%. Навіть сфера послуг розвивається набагато гірше, ніж у сусідів.

Мабуть, найцікавіше питання — на пріоритетному розвитоку яких секторів економіки пропонують зробити наголос ініціатори розробки стратегії? Це дуже важливо. Бо років із десять тому Мінекономіки, готуючись до важливого міжнародного форуму, випустило красиву брошуру — кольорову, на дорогому папері, де як пріоритетні називалися гірничо-металургійний комплекс, рослинництво (експорт зерна та насіння соняшнику), торгівля, транспортні перевезення, мобільний зв’язок, сфера побутових послуг, орендний і ріелтерський бізнес...

Нині, здається, уряд робить спробу змінити сировинно-експортну модель економіки, що склалася в останні 25 років, на іншу, прогресивнішу модель. Під час презентації «векторів» були озвучені такі пункти.

Перше. На макроекономічному рівні — «створити безпрецедентні стимули для розвитку промисловості» (пільги для інвесторів, відшкодування витрат із майбутніх податків, створення робочих місць із високим рівнем оплати праці).

Друге. В АПК — створити стимули для розвитку переробної промисловості, дати імпульс для розвитку тваринництва та відродження іригації.

Третє. Наростити видобуток газу, нафти, титанових руд, графіту, літію, що дасть змогу «швидко залучити в галузь прямі іноземні інвестиції».

Четверте — створення міжнародних транспортних коридорів й інфраструктури, пов’язаної з експортом.

П’яте — розвиток цифрової економіки, яка дуже приваблива для молоді.

На думку Кирила Криволапа, розвиток у цих галузях дозволить залучити інвестиції в решту секторів економіки, підштовхне розвиток сфери послуг, а головне — «дасть державі податки, необхідні для розвитку медицини, освіти, культури, вирішення екологічних питань, інвестицій у розвиток людського капіталу».

«На майдані коло церкви революція іде...»

Аналітики вважають: не з усім можна погодитися. Так, багато економістів скептично оцінюють заяви експертів Центру щодо розвитку АПК за рахунок продажу орних земель. У Центрі, судячи з усього, — «за» латифундистську модель розвитку земельних відносин, а, як твердять учені Інституту аграрної економіки, світовий досвід свідчить, що ця модель ще ніде у світі розвитку на селі не сприяла.

Але, повторимося, головне — зроблено крок у правильному напрямі. Адже про необхідність створення стратегії розвитку економіки та країни наші вчені говорять не менш як років двадцять! І деякі стратегічні документи ухвалювали. Вчені Національного інституту стратегічних досліджень схвально відгукуються про «Державну економічну програму «Україна—2010», ухвалену в 1999 році, «Стратегію подолання бідності» (2001), «Державну програму розвитку промисловості на 2003—2010 роки» (2002).

— Найбільш комплексним і ґрунтовним документом стала Стратегія соціального та економічного розвитку на 2004—2015 роки «Шляхом європейської інтеграції», ухвалена у квітні 2004-го, — згадує президент Центру антикризових досліджень, доктор економічних наук Ярослав Жаліло. — Шкода, та у 2005—2008-му виникла «стратегічна пауза», впродовж якої економіка розвивалася за набутою в попередні роки інерцією.

Заговорили й більшість інших стратегій. Окрім того, за підрахунками спеціалістів, за останні 20 років уряди затвердили понад 300 державних програм, що стосувалися різних секторів економіки, та жодну з них повністю не профінансували, а то й не фінансували зовсім, отож, жодну з програм так і не виконали. Немає сумнівів, що спробують заговорити й цю стратегію. Чому так — це тема іншої, довгої розмови, тут просто констатуємо це як факт.

Який тут може бути вихід? Британські вчені, що досліджують пострадянські країни, та й наші вчені, що вивчають проблематику публічної політики, вважають, що не спрацьовує інформаційний обмін у трикутнику «влада — бізнес — громадянське суспільство». Тобто публічна політика в нас присутня, але — якась неефективна. Зокрема, серйозні рішення не проходять процедуру громадських слухань або ж ці слухання проводять суто формально.

Так — і з програмами та стратегіями. Всі вони досі мали вигляд як «революція згори», такий собі економічний бланкізм, який уряди «спускали вниз», просто ставлячи всіх «до відома». Потрібне ж «вторгнення мас»! Широке обговорення основних пунктів майбутньої стратегії. Це особливо актуально у світлі «свіжих» соціологічних досліджень. Так, за даними опитування, яке провів Центр Разумкова, 67% респондентів вважають, що «країна рухається в неправильному напрямі», а 71% опитаних — що «в 2020 році ситуація у країні в цілому погіршилася».

Не треба також скидати з рахунку й те, що певні стратегії розвитку пріоритетних галузей і секторів економіки вже напрацьовані в Інституті стратегічних досліджень. А нещодавно своє бачення виходу з перманентної кризової ситуації в реальному секторі презентував Інститут суспільно-економічних досліджень (програма «Політика економічного прагматизму»). Зрозуміло, кращі напрацювання варто об’єднати.

Думається, до обговорення мають долучитися не тільки провідні економісти, а й галузеві спілки промисловців, Конфедерація роботодавців, профспілки та громадські активісти, які знаються на соціально-економічних питаннях. Стратегію мали б широко висвітлити ЗМІ й вона мала б стати своєрідним «надбанням республіки» — документом, що матиме значення не тільки для Кабінету Міністрів. Якщо вже кардинально все змінювати, то  в дусі вірша Павла Тичини, слова з якого ми винесли в назву цієї глави. Підтримка «знизу» може стати саме тією політичною опорою, якої не вистачало попереднім стратегіям.

Маємо те, що маємо...

Так чи інакше, але стан справ такий, що вимагає нестандартних, сміливих рішень.

За словами керівниці компанії «Група фінансових рішень» Любові Цимбал, за час весняного локдауна підприємці втратили від 50 до 75% валових доходів, а це — «критичні показники». Багато малих підприємств збанкрутували ще навесні минулого року, хтось «ляже» й після січневого карантину.

За даними Держстату, Індекс промислової продукції за січень—листопад 2020 року порівняно з таким самим часом у 2019-му упав на 6,2%. На транспорті вантажообіг становив лише 84,9%. У харчовій промисловості обсяги виробництва знизилися на 7,7%. Текстилю, одягу та шкіряного взуття виготовили на 9% менше. Металургійні комбінати впали на 10,2%. Вугілля видобули менше майже на 15%. Падіння в машинобудуванні становить 20%!

Ну, а на самих лише роздрібній торгівлі, будівництві, побутових послугах, орендному й ріелтерському бізнесі далеко не заїдемо. Західна економічна думка тут однозначна: країнам із такою структурою економіки, як у нас, вийти зі злиднів допоможе тільки пришвидшений розвиток пріоритетних галузей промисловості!

Від редакції

Як повідомляють у Центрі економічного відновлення, з 20 січня по 10 лютого триватиме відкрите обговорення «напрацьованих на платформі Центру» пропозицій до проекту Стратегії. В обговоренні братимуть участь народні депутати України, представники Офісу Президента та Кабінету Міністрів.