Під час відвідин «Фокусіми-1» українською делегацією.

Тридцять п’ять років тому людство відчуло смертоносний подих зруйнованого ядерного реактора. Сталося це 1986-го на Чорнобильській АЕС. Удруге «мирний атом» змусив неабияк хвилюватися в березні 2011 року, коли стихія в Японії спричинила аварію на станції «Фукусіма-1». Відтоді світ засвоїв чимало уроків, зроблено певні висновки, втім, остаточно ризики ядерних катастроф нікуди не зникли й стає дедалі зрозуміліше, що пріоритетами на шляху розвитку цивілізації мають бути здоров’я й життя людей. У цьому напрямі триває співпраця українських науковців, громадських активістів із колегами з Японії.

«Тісна співпраця за вектором ЧАЕС — Фукусіма створює можливість для пошуку оптимальних шляхів подолання наслідків аварій, напрацювання бази знань з безпеки АЕС, що можуть бути корисні для майбутніх поколінь», — так нещодавно прокоментував ситуацію голова Державного агентства України з управління зоною відчуження Сергій Костюк. Варто зазначити, що у квітні 2017 року підписано й розпочато реалізацію українсько-японської програми SATREPS, спрямованої на пошук відповідей на глобальні питання, на поширення й обмін досвідом у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії й аварії на АЕС «Фукусіма-1». Слід також нагадати, що уряд Японії був одним із тих багатьох вкладників Чорнобильського фонду «Укриття», коштами якого збудовано новий конфайнмент — єдину свого роду споруду, яка на 100 років убезпечила довкілля і нас з вами від впливу зруйнованого 4-го енергоблока ЧАЕС.

Утім, співпраця Японії та України триває не лише на офіційному й державному рівнях. Багато років поспіль руку допомоги подає нам громадська організація з Країни вранішнього сонця «Фонд безпеки харчових продуктів та життя», яку очолює друг України Джунічі Ковака (на знімку). Він неодноразово бував у нашій країні, добре обізнаний із ситуацією й неабияк переймається проблемами, що постали перед Україною після найстрашнішої техногенної катастрофи людства.

Звести негативний вплив до мінімуму

Офіс фонду — в японському місті Сайтама (в агломерації Токіо). А свою роботу він розпочав ще 1984 року з вивчення впливу на здоров’я людини продуктів, які містять консерванти, канцерогени та інші шкідливі речовини. Утім, коли вибухнув Чорнобиль, додалися й питання радіації. А коли сталася аварія в префектурі Фукусіма, інтерес до злободенних питань тут лише поглибився.

Як з’ясувалося, дорослі й діти, які живуть на забруднених радіонуклідами територіях, частіше скаржаться на головний біль, на болі в суглобах, інші хвороби. Зростає кількість онкологічних захворювань. Тож, за словами пана Коваки, його фонд став приділяти ще більше уваги протидії радіаційному забрудненню харчових продуктів і поліпшенню здоров’я дітей — тобто майбутніх поколінь. Нині структура, яка об’єднує понад чотири тисячі небайдужих співвітчизників Джунічі Коваки, між іншим, представників різних професій, видає журнал, публікує актуальні статті з цієї проблематики та реально допомагає багатьом людям не лише в себе на батьківщині, а й постраждалим від наслідків ядерної катастрофи в Україні. До слова, свого часу в журналі вмістили й статтю кореспондента «Голосу України».

На кошти фонду пролікували дітей з десятків сімей нашої поліської глибинки. Дослідивши глибше тему, японські друзі дослухалися до консультацій українських учених і порадили жителям вносити в ґрунт на територіях, що зазнали впливу радіації, калійно-магнієві мінеральні добрива. Пояснення тут просте. Виявляється, цезій і стронцій на молекулярному рівні схожі на калій і магній. Якщо цих корисних елементів рослині не вистачатиме в ґрунті, вона живитиметься радіоактивними й так наситить ними продукцію сільського господарства, що потім потрапляє на наші столи.

Доцільно згадати й ще одну пораду вчених: додавати до раціону худоби фероцин (це берлінська лазур, відома в побуті як «синька»). Речовину додають у корми корові з розрахунку лише 3 г на день — тобто на рік потрібно до 1,2 кг. Отож господар, витративши приблизно 350 грн на рік на одну корову, матиме від неї молоко значно чистіше й безпечніше. Радять також не пити молоко, а переробляти його на молочні продукти, оскільки радіонукліди майже не накопичуються в жировій частині молока. Приміром, під час сепарування 85—90% цезію і стронцію залишається в обраті та 8—15% — у вершках. У домашніх умовах із забрудненого молока можна приготувати придатні для харчування сметану й масло.

Переробивши молоко на сир, вміст цезію в продукті зменшиться у 8—10 разів, вміст стронцію — на 20%, кажуть науковці. Для зменшення радіаційної забрудненості молока та м’яса корів дуже важливий і профілактичний захід — випасання худоби на окультурених пасовищах (переораних та удобрених ділянках). Це стосується й сінокосів, нагадують фахівці. Японці також застерігають від вживання небезпечних «дарів природи» (лісових грибів і ягід та м’яса дичини).

Завдяки зниженню забрудненості харчів радіонуклідами люди позбуваються болів, спричинених внутрішнім впливом радіації (вона пошкоджує м’язові й нервові клітини), пише у своїх статтях пан Ковака. Коли середній показник забрудненості харчів становив 5 Бк/кг, у більшості дітей симптоми захворювань проявлялися, а після зниження рівня до менш як 1 Бк/кг школярі почувалися здоровими.

Не приховувати, а допомагати

Свого часу перебуваючи в Україні, пан Ковака дав інтерв’ю нашому кореспондентові й наголосив, що в Японії, так само, як і в Україні, урядовці намагаються применшити наслідки аварії. До того ж у Японії відселених жителів префектури Фукусіма нині активно запрошують повертатися. Щоб заохотити до цього, навіть скасували податок на нерухомість. І люди потроху повертаються. Утім, проблеми залишаються. Щоправда, населення, що живе в районах, прилеглих до зони АЕС, каже пан Ковака, може пройти медичне обстеження, і якщо лікарі доведуть, що людина захворіла, то лікування — безплатне. Та хай там як, а японці мають мало не найбільшу тривалість життя. І як зазначив японський колега, довголіття базується на трьох китах: способі життя, харчуванні та фізичній культурі. Добрий приклад і для нас. Але це аж ніяк не означає, що можна ігнорувати внутрішнє радіаційне опромінення, важливо мінімізувати його вплив на організм.

— Напрями нашої роботи такі: поліпшити здоров’я дітей, допомогти невиліковно хворим, дослідити вплив продуктів на організм людини, — розповідав тоді Ковака. — Багато часу витрачено на вивчення ситуації на забруднених територіях, пошук нестандартних прийомів у вирішенні питань, застосування теоретичних знань на конкретних проблемах. Проведені нами досліди та набутий досвід за наслідками аварії на Чорнобильській АЕС стали в пригоді, коли аналогічна біда прийшла до нас у Японію.

Останніми роками програма Японського проекту в Україні (під цією назвою він відомий в обох державах) істотно розширена, налагоджена співпраця з вітчизняними науковцями в галузях радіобіології й медицини. Завдяки їхнім дослідженням і консультаціям у межах проекту, а також підготовленим експертним висновкам і рекомендаціям запроваджено системний контроль якості харчування і вживання безпечних продуктів учасниками експерименту. Проведено й рекультивацію ґрунтів під випаси худоби, внесено мінеральні добрива на присадибні ділянки жителів.

Готують звернення до ООН

Пан Ковака вважає, що в межах досліджень, зокрема й тих, які останніми роками проведено в дюжині українських населених пунктів, досягнуто позитивних результатів. З них можна зробити висновок: і Японія, і Україна, і багато інших держав затвердили свого часу ліберальні стандарти дозволеної концентрації активності радіонуклідів у харчових продуктах. Він упевнений, що треба домагатися від найбільшої міжурядової структури — Організації Об’єднаних Націй — радикально змінити наявні стандарти, щоб активність радіонуклідів у харчах не перевищувала 1 Бк/кг (Бк — одиниця виміру активності радіонукліда). Це той показник чистоти харчів, що даватиме змогу не наражати людський організм на небезпеку внутрішнього опромінення, наслідком якого стають болі й захворювання. Коли дослідники фіксували середній показник забрудненості продуктів — 5 Бк/кг, у більшості дітей, які в районах, прилеглих до зони відчуження ЧАЕС, споживали звичайні місцеві харчі, симптоми захворювань проявлялися, а після зниження рівня до менш як 1 Бк/кг школярі почувалися здоровими (звернімо увагу: в Україні припустимий норматив вмісту 137Cs у молоці — 100 Бк/л, у Японії — 50 Бк/л).

А серед його висновків з проведеної останніми роками роботи є й такий: і в Україні, і в Японії чинний стандарт вмісту цезію-137 у харчових продуктах не може захистити здоров’я людини, отож не втомлюється повторювати, що його треба знизити.

Водночас доцент Національного університету біоресурсів і природокористування України кандидат біологічних наук Микола Лазарєв, який у Києві консультує ініціаторів Японського проекту й добре обізнаний з українськими реаліями, у своїх висновках обережніший. Для нашої країни цей рівень поки що, здається, недосяжний: якщо його затвердити, то майже всі 2200 населених пунктів України опиняться в категорії критичних.

На жаль, у нашій країні не надто турбуються, що залишаємо прийдешнім поколінням, на відміну від Японії, яку ми звично вважаємо зразком у ставленні до екології й до технологій. Там активні громадські рухи, які свою стурбованість хочуть передати й нам. І роль їхньої організації справді важлива — як у тієї щуки з відомої приказки, яка для того в річці, щоб карась не дрімав.

Фото Сергія ШЕВЧЕНКА.