Недофінансовувати науку — шкідливо і для здоров’я, і для національної безпеки. Адже вчасно проведені історичні та демографічні дослідження допомагають тримати в тонусі державний імунітет. У цьому ми переконалися під час інтерв’ю із заступником директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України Олександром Гладуном. Науковець показав раритетні видання, здатні пролити світло на спотворені російською пропагандою сторінки нашої історії та спростувати нав’язані ворогом міфи про «ісконно русские территории» та «русскоязычные регионы», які насправді навіть за часів царату були україномовними. За даними першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року, у Харківській губернії «малоросійською» (себто українською) мовою говорили 2 мільйони 9,4 тисячі людей, а на «великорусском» — лише 441 тисяча! В «Тавріческой губернії», куди входив і Сімферополь, українською говорили понад 611 тисяч, а російською — майже 404 тисячі. У кращих традиціях російського імперського дискурсу варто було б вигукнути: «Воронеж наш!», адже, за даними тогочасного перепису, серед мешканців Воронезької губернії українською говорили майже мільйон опитаних! Цікаво простежити мовні тенденції за радянським переписом 1926 року: на той час Донбас (Сталинську, Луганську і Артемівську округи) відносили до Гірничого підрайону. В Артемівській окрузі українською говорили майже удвічі більше мешканців, ніж російською — 461 тисяча.