— Не їж мене, — умовляла Зайчиха Лисицю, потрапивши їй до лап. — Досить, що ти мого Зайця з’їла. Зглянься хоч над Зайченятами: коли й мене з’їси, вони ж зовсім осиротіють...
— Ти, звичайно, маєш право висловити власну думку і обстоювати свої позиції, — відповіла Лисиця. — Але навіщо спотворювати факти і зводити наклепи на свою благодійницю? Та ти повинна була подякувати мені, що я, по суті, вберегла твого недолугого Зайця, а то б він дістався знаєш кому? Отому ненажерливому Вовкові! А щодо Зайченят, яких мені теж дуже шкода, то, запевняю тебе, я їм тільки допоможу звільнитися від такої зухвалої і нерозсудливої матері, що насмілилася самій Лисиці свої претензії виставляти...
Київ.
