Наметове містечко кримських татар біля села Зуя Білогірського району (1988 рік).

Фото Олександра Клименка

Сьогодні в Україні та світі відзначають 77-му річницю депортації кримськотатарського народу. Постановою Верховної Ради від 12 листопада 2015 року цей злочин визнано геноцидом кримськотатарського народу.

За свідченням документів, оприлюднених, зокрема, у збірці «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940—2015)», 12 квітня 1944 року було підписано спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії та наркома держбезпеки СРСР В. Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів».


Мітинг у Сімферополі (травень 1992 року).

Фото Олександра Клименка

Хоча кримські татари в секретному документі безпосередньо не згадувалися, під цим поняттям малося на увазі завдання удару саме по корінному народові Криму. Для виконання цього завдання на півострів було відправлено п’ять тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ. Крім того, до секретної операції залучили 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС. Операція готувалася дуже ретельно. Через місяць усі крапки над «і» було розставлено в постанові Державного комітету оборони СРСР «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, яку підписав особисто Йосип Сталін. ДКО, зокрема, постановив: «1. Усіх кримських татар виселити з території Криму і поселити їх на постійне проживання як спецпоселенців у районах Узбецької РСР. Виселення покласти на НКВС СРСР. Зобов’язати НКВС СРСР (т. Берія) виселення кримських татар закінчити до 1 червня 1944 року».

Керівництво НКВС та НКДБ вважало за можливе закінчити всю операцію з депортації кримських татар достроково — до 18—20 травня. Причому підвищені зобов’язання були ними повністю виконані. Заступник наркома внутрішніх справ І.

Сєров та заступник наркома держбезпеки Б. Кобулов доповіли, що запланована операція з депортації кримських татар завершена о 16-й годині 20 травня. За цей час з півострова встигли вивезти цілий народ — 183 155 осіб.

Утім, насправді депортованих було ще більше — після повернення з фронту до спецпоселень відправили чоловіків, які прийшли з війни. Така доля спіткала і відзначених воїнів — навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю.

Після депортації кримських татар було прийнято рішення перейменувати 911 населених пунктів, що мали раніше кримськотатарські назви. Лише 2016 року рішенням Верховної Ради перейменовано 75 одиниць адміністративно-територіального устрою АР Крим та м. Севастополь, назви яких містили символіку комуністичного тоталітарного режиму. За рекомендацією Українського інституту національної пам’яті переважній більшості перейменованих населених пунктів повернуто історичні кримськотатарські назви.

Одночасно з виселенням з Криму татар, відповідно до постанови ДКО СРСР за № 5984сс від 2 червня 1944 року, мали бути виселені «німецькі пособники» з числа греків, вірмен та болгар.

Особи, виселені з Криму, належали до категорії спецпоселенців. Указ Президії ВР СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948-го встановлював кримінальне покарання за втечу зі спецпоселення — 20 років каторжних робіт.

За даними міжнародних правозахисних організацій, в умовах цих поселень загинуло майже 46 відсотків кримських татар.

Сьогодні по всій Україні згадуватимуть десятки тисяч загиблих, понівечені долі людей, які втратили Батьківщину, пережили смерть рідних й усе життя присвятили поверненню додому. У Києві, у Кримському домі, відкриється інсталяція «Світанок», присвячена трагічним подіям ранку 18 травня 1944 року. А в Херсоні в суботу відбувся вечір-реквієм «Пам’ятаємо!». У заході взяли участь відомий актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв, співачка Джамала і музичний гурт «ДахаБраха».

Водночас для корінного народу Криму важливо, щоб пам’ять про події 18 травня збереглася, щоб про них говорили не лише раз на рік. Для цього, зокрема, створили проект Tamirlar, про який минулого року «Голос України» вже писав. Нині проект активно реалізовується й наповнюється новими свідченнями. Нагадаємо, його суть у тому, що молодих кримських татар закликали записати на відео розповіді своїх рідних, які пережили депортацію. Усі ці інтерв’ю збирають на одній мультимедійній платформі, щоб зберегти пам’ять про жахливий злочин проти кримськотатарського народу. Розповіді можна як почитати, так і подивитися. Нині на порталі вже чимало таких оповідей. Кожній історії передує анонс — кілька речень, у яких вкладається весь жах того, що пережили депортовані.

На відміну від більшості інших депортованих народів, які повернулися на Батьківщину наприкінці 1950-х років, кримські татари були позбавлені цього права фактично на півстоліття — до 1990-х. І лише після окупації півострова Росією 20 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала цей народ корінним та гарантувала його право на самовизначення в складі України, а також 17 квітня 2014 року було ухвалено Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Залишається сподіватися, що всі ці права будуть дотримані, коли Україна відновить свою територіальну цілісність.


Гора Самота. Селище Кореїз, що на околиці Ялти (листопад 1991 року).

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.