Обміління головної річки країни. У столиці просто посеред Дніпра можна стояти по коліна у воді. Під час однієї з природоохоронних акцій «Пішки по Дніпру».

Природа та «небесна канцелярія» щедро наділили Україну всім необхідним, аби люди на цій землі жили в достатку, у злагоді й комфорті. У нас, на заздрість усім європейцям, найкращі на континенті чорноземи, лагідний помірний клімат, вдосталь корисних копалин, аби народ не бідував, вигідне географічне положення — торгуй з усіма усюдами, до усіх — рукою подати, та примножуй свої статки... Одне з наших багатств — повноводні річки. Україна має три судноплавні річки, дві з яких входять до п’ятірки найбільших у Європі. А ще — 16 річкових портів та терміналів і 60 мільйонів тонн пропускної здатності внутрішніх перевезень річковим транспортом на рік із можливістю нарощування до 2030 року до 80 мільйонів тонн. Користуйтеся, українці!

І живіть багато.

Нам залишилося у спадок

Україна, так склалося історично, володіє достатньо високим судноплавним потенціалом річок. За радянських часів довжина всіх наших водних артерій протяжністю водотоків 10 кілометрів і більше становила 90,4 тисячі кілометрів, судноплавні водні магістралі сягали понад 4 тисячі кілометрів. Баржі з вантажами ходили Дніпром та його притоками Десною і Прип’яттю. Дунай та Буг, Дністер та Сіверський Донець, Інгулець і Ворскла трудилися на економіку держави.
Та на початку 90-х років минулого століття, після реалізації плану приватизації, держава втратила реальний інтерес до річкового водного транспорту, розвиток галузі залишився некерованим за майже повної відсутності державного управління та неефективності заходів державного регулювання. Показники, що характеризували стан та ефективність використання ресурсного судноплавного потенціалу річок України, тривалий час мають негативну динаміку. І від здобуття Україною незалежності (за період з 1990-го по 2013 рік) довжина річкових водних артерій скоротилася майже удвічі (з 4 тисяч до 2,1 тисячі кілометрів). Водні магістралі кинули напризволяще: катастрофічно падає інтенсивність транспортування вантажів — у 4,3 раза, та пасажироперевезень — у 7,5 раза.

На утримання шлюзів, які робили річки суднохідними, держава виділяє дедалі менше коштів, фінансування на них не перевищує половини від необхідного упродовж десятиліть, граничний термін їх експлуатації подекуди вже добігає кінця. І тут уже не  йдеться про доцільність чи економічний зиск від їх використання, а виникає реальна загроза виникнення техногенної катастрофи.

Паралельно, через погіршення стану річкового господарства, втратили інтерес до найекономічнішого і найчистішого в екологічному плані виду транспорту і бізнесмени. Як наслідок — різке скорочення інвестицій в основний капітал, згортання виробничої та транспортної діяльності, зменшення завантаження виробничих потужностей судноремонтних заводів. Нині їх потенціал використовується менш як на третину від ресурсних можливостей.

Флот... Технічно і морально застарілі судна становлять майже 82 відсотки. От і маємо: якщо у 1990 році обсяг внутрішніх перевезень річковим транспортом в Україні становив майже 67 мільйонів тонн на рік, то тепер цей показник — 8 мільйонів. А це занепад цілої економічної галузі.

Мільярди — за течією

Річковий транспорт в економіці найрозвиненіших і найбагатших країн відіграє відчутну роль. Перевезення пасажирів, вантажів водними магістралями — екологічніший та значно економічніший спосіб порівняно з іншими видами транспорту. За показниками енерговитрат річковий транспорт уп’ятеро ефективніший, ніж залізничний транспорт, і вдесятеро — ніж автомобільний. Річкові перевезення мають найнижчу собівартість у перерахунку на одну умовну тонну вантажу. Так, до прикладу, в Нідерландах судна перевозять третину всіх вантажів, у Румунії — 27 відсотків, у Бельгії — 18 відсотків. В Україні цей показник, за різними оцінками, сягає від... одного до трьох відсотків.

Тим часом експерти підрахували, що лише Дніпро здатен, звісно, за умови модернізації шлюзів, «транспортувати» 45 мільйонів тонн вантажів на рік! Європейський інвестиційний банк підсумував: не використовуючи потенціал Дніпра, країна щорічно втрачає 27 мільйонів доларів надходжень до бюджету. А скільки це у перерахунку за три десятиліття незалежності?

Звісно, законодавці та державотворці неодноразово замислювалися над проблемою. Так, свого часу було підраховано, що для масштабної реанімації мережі українських річок та щоб забезпечити прорив галузі, у проблему треба інвестувати два мільярди доларів. Звісно, ті б витрати потім компенсувалися зростанням ВВП, виробництвом суден, сталі і зростанням доходів у суміжних галузях. Одначе, грошей все одно нема, то поговорили-поговорили, збурили суспільство і знов усе затихло... Тим часом, за спостереженнями екологів, річкова система щорічно «всихала» на 100 кілометрів.

Фото з сайту socportal.info