Срібні колти із Звягельського скарбу 1993 року.
Цього разу темою розмови стали скарби Житомирщини. Не в переносному значенні — видатні люди, трудові досягнення, а в прямому — колись заховані, а тепер віднайдені монети, коштовності, прикраси тощо...
Свою розповідь про це провідний археолог області Олександр Тарабукін розпочав з монет часів Київської Русі, знайдених нещодавно біля селища Городниці Новоград-Волинського району. Новина про це одразу поширилася всією Україною.
А відбулося все це дуже просто. Місцевий житель Сергій Комар повертався додому з риболовлі, коли зателефонувала теща й попросила принести піску для домашнього ремонту.
Сергій звернув до місцини, де люди завжди брали пісок, став довбати його й засипати в мішок. І раптом з піску посипалися дивні чималі старовинні монети. Добре, що Сергій вчинив правильно: не викинув їх (дуже вже старі були й поламані), не приховав, а одразу повідомив науковців. Через кілька годин у Городниці вже був відомий історик з Києва, кандидат наук, працівник музею історії Національної академії наук України Олександр Алфьоров.
— Це не єдиний значущий скарб, віднайдений на території Житомирщини, — продовжив свою розповідь Олександр Тарабукін. — Першими офіційно зареєстрованими були срібні браслети та срібні шийні гривни (виявляється, в часи Київської Русі їх носили на шиї, як намисто. Вони були дуже гарно розмальовані, оздоблені золотом та коштовним камінням), які знайшли біля села Велика Хайча Овруцького району ще в 1960-х роках.
Неподалік від того місця, в селі Збраньки теж Овруцького району, вже у 1909 році відкопали ще один старовинний скарб. Крім срібних монет, там були ще й колти — дуже модні в часи Київської Русі жіночі підвіски, що від скроні спадали аж до пліч. Зафіксовано, що той скарб викупили собі Б. Реріх та Б. Максимович — певне, якісь родичі наших відомих земляків. Але подальша доля тих прикрас не відома.
— Ще одну унікальну знахідку виявили в селі Кам’яний Брід Коростишівського району в 1903 році, — розвивав тему Олександр Тарабукін. — Тоді люди там тільки розпочинали видобувати пісок та граніт — велике багатство нашого краю, і викопали красиві колти, срібні нашийні гривни. Подібного в Україні більше не траплялося ніде. Знайшли там і срібну миску з великим малюнком птаха на днищі. Вінця посудини були обламані: мабуть, люди знаходили її й раніше, хотіли поламати на шматки, але це їм не вдалося — посудина була міцною.
Уже в 1916 році в селі Кикова Новоград-Волинського району викопали дві шийні гривни, виготовлені ще в ХІІ столітті. У 1938-му в селищі Миропіль Романівського району біля старовинного замку теж знайшли коштовний скарб. На жаль, від нього зосталися тільки зроблені науковцями замальовки.
— Такі знахідки, — наголошував історик та археолог Тарабукін, — допомагають вченим краще пізнати минуле нашого краю й переповісти його нащадкам. Скажімо, історики твердять, що до нашого краю скіфи не доходили, жили тільки в південних степах. Тому знайдена біля Бердичева золота монета царя сарматів Раргая є унікальною цінністю: вона свідчить або про те, що скіфи тут таки бували, або про міцні торговельні та інші зв’язки місцевого населення зі скіфами.
Це ще потрібно дослідити.
Багато запитань науковцям ставить і знайдене в 1868 році біля села Райків Бердичівського району звалище людських кісток, що пролежали там 7—8 століть. Певне, там була велика битва. Але коли і між ким? На це теж іще належить відповісти.
Звичайно, на території нашої області, та й не тільки, коштовних скарбів з далекого минулого знаходять набагато більше, ніж це відомо нам. Люди або приховували ті знахідки для себе, або віддавали своїм господарям, і ті монети, прикраси, коштовності зникали в невідомому напрямку.
Та й уже згадувані тут офіційно зареєстровані скарби вивезено до Москви чи до Петербурга, і жодного шансу повернути їх в Україну немає.
Але земля продовжує дивувати нашим минулим. Так, 1993 року на об’їзній трасі біля Новограда-Волинського, поблизу села Чижівка, в старому городищі давнього міста Возвягеля відкопали керамічний посуд, що ним користувалися у VIII—IX століттях нашої ери. Крім того, знайшли там срібні й золоті колти, сережки і — головне — печатку зі штампом — зображенням птаха. Деякі дослідники твердять, що в 1257 році у Возвягелі був великий князь Данило Галицький, воював з болохівськими князями. Тож, можливо, ті прикраси належали князівській особі, а печатка, можливо, — котромусь із тодішніх володарів.
А в 2014 році біля Новограда-Волинського, але вже на території міста Звягеля, виявили ще одне дуже старовинне городище. Але чи вдасться там щось віднайти науковцям — невідомо, бо там уже покопалися чорні археологи, яких нині розвелося забагато.
...Але повертаємося знову до Городниці. Що цікавого розповіла історикам та знахідка?
— Важливо вже те, — продовжує Олександр Тарабукін, — що за останні 150 літ такі старовинні монети в Україні виявлено лише в трьох місцях: біля Ніжина Чернігівської області, у Києві та оце в нас. Ті монети були в обігу в 1015—1019 роках. Сергій Комар у піщаному урвищі знайшов 32 монети — переважно срібні й лише кілька позолочених — досить низької проби. Археологи й історики, які потім розкопували те місце, виявили ще 6. На всіх зображено український тризуб і деякі символи (різні) тодішніх київських князів: Володимира Святославовича та Ярополка Окаянного.
Дослідники вже встановили, що монети виготовляли в кількох різних майстернях. На той час це було типово: кожен володар мав кілька власних монетних майстерень. Адже якщо вороги нападуть, зруйнують і відберуть одну майстерню, то виготовляти гроші можна в інших.
Оскільки монети не були вкладені в скриньку чи горщик, у дослідників є припущення, що внаслідок якоїсь серйозної ворожої навали людям довелося швидко втікати й переховуватися в лісах. Тому й закопували гроші просто в землю, сподіваючись відкопати схованку після повернення. Не відкопали. Або місця того не знайшли, або всі загинули.
Нині всі знайдені під Городницею монети відправлено до Києва до реставраційних майстерень. Це необхідно, адже метал у них такий давній, що від найменшого дотику монета може втратити свої візерунки або й узагалі розсипатися.
Що буде зі знахідкою далі — невідомо. Її дуже хоче отримати до себе Новоград-Волинський краєзнавчий музей. Але це навряд чи раціонально, адже в цьому музеї немає надійної охорони. Житомирський обласний краєзнавчий музей теж хоче мати у своїй експозиції принаймні частину цієї унікальної знахідки. На те ж саме сподіваються і кілька київських музеїв. Врешті, вирішення питання залежить від Міністерства культури України.
А поки що в Національному музеї історії України готують каталог цього скарбу і обіцяють видати його до 30-річчя Незалежності нашої держави.
Фото надані Олександром Тарабукіним.
