Василь Гелетко відомий як автор трьох поетичних збірок, що побачили світ від середини 1990-х років. Прикметна особливість тут ось яка: згадані збірки віршів належали перу офіцера МВС (нині Василь Гелетко — полковник у відставці). Звісно, правоохоронці, як і всі інші люди, буває, грішать віршуванням. Утім, пана Гелетка з-поміж «усіх інших» вирізняло серйозне ставлення до слова і тиха, зате непідробно природна лірична інтонація. Траплялися в нього й публіцистичні вірші. Тому, власне, нічого несподіваного немає в тім, що оця нова книжка Василя Гелетка являє собою збірку афоризмів якраз переважно публіцистичних, іноді з ухилом у приватну філософічність.
Цю збірку видано у форматі «захалявної книжечки», можливо, вона народжувалась в якомусь блокнотику такого самого формату (наче аж бачиш, як автор, спіймавши спалах осяяння, дістає того блокнотика з-за халяви офіцерського чобота).
Деякі афоризми з цієї збірочки лягають на душу легко й одразу. Як-от: «Найчастіше камінь за пазухою тримають голі». Або: «Чому купівля посади вважається злочином, а купівля посадою не є таким?». Чи ось таке: «Гроші люблять тишу. Особливо крадені». Або й так: «Скільки треба надбудувати всіляких інституцій, щоб обвалилася будівля державності?». І ще: «Щоб раз і назавжди побороти корупцію, треба її узаконити як благодійність». І нарешті ось — просто й елегантно, у дусі старих французьких афористів: «Щоб жити так, як у Європі, треба так, як у Європі, жити».
Є в автора, на наш погляд, і надмірно категоричні, а тому спірні афоризми. Ось кілька прикладів. Приміром: «Найчастіше продаються ті, хто нічого не вартий». Якби ж то! Або: «Чим ближче до грошей, тим далі від культури». Ну, пане Василю, це вже, як Бог дасть! Культура — теж капітал, тим-то в ній так багато підробок. Ось іще хвацький, хоч і спірний вислів автора: «Московити ніколи ні в чому не поставлять крапку над «і»: у них немає такої букви». Тут вам, пане полковнику, легко заперечити: у московитів є буква «ё» аж із двома крапками на тімені (по нашому звучить як «йо»), і вони тією буквою користуються часто й успішно.
Нині придумування афоризмів — заняття занепадаюче, бо навіщо їх придумувати, коли одним натисканням кнопки комп’ютера можна знайти в Інтернеті тисячі готових до вжитку чужих мудрих (чи не дуже) думок. Одначе Василь Гелетко цим не спокушається. У нього, між іншим, і про Інтернет дещо є. Ось воно: «Інтернет — вікно у світ. Надважливо: відчиняючи його, не випасти й не застудити мізки на протягу». Браво!
