Цьогоріч воно — особливе. Не лише тому, що відбувалось утридцяте(!) після вимушеної річної паузи, пов’язаної з коронавірусом. А й тому, що зовсім скоро, у жовтні, тут відзначатимуть ювілей земляка — сторіччя з дня народження видатного поета-пісняра Дмитра Луценка, назва твору якого дала ім’я святу, а його освідчення в любові Києву віднедавна стало офіційним гімном нашої столиці. Зрештою, серед понад трьохсот пісень уродженця Березової Рудки, створених у співпраці з провідними композиторами, були і «Хата моя, біла хата», й «Мамина вишня» та інші шедеври. Їх, звісно, не могли не заспівати під час масштабного дійства.
А напередодні свята у Пирятинському краєзнавчому музеї відкрили кімнату Дмитра Луценка. В урочистостях взяв участь його син Сергій, інші близькі ювілярові люди. Хоча така іменна кімната на честь земляка вже існує в історико-краєзнавчому музеї рідного йому села, ще один осередок пам’яті про нього також не загубиться. Тим паче що в останньому є навіть такий унікальний експонат, як дорожня валіза, що слугувала... колискою майбутньому поету, коли він був немовлям.
А наступного дня прелюдією до свята стала зустріч шанувальників таланту митця слова біля Березоворудської школи. Її учні та педагоги разом із родичами, творчими соратниками, представниками громади та старостату заклали сквер пам’яті Дмитра Луценка «Вічне джерело натхнення», висадивши молоді ялини. Тут з’явилась гранітна дошка з викарбуваними на ній поетичними рядками земляка, які змальовують чарівний краєвид рідного села. І хоча більшу частину життя Дмитро Луценко прожив у Києві, до отчого дому приїздив не гостем — турботливим сином, черпав тут натхнення. Бо якби став полоненим кам’яних джунглів, навряд чи зумів би так тонко передати у поетичних образах красу природи й людських почуттів.
Безпосереднє відкриття свята відбувалося біля сільського історико-краєзнавчого музею, що в колишньому флігелі родового маєтку Закревських, де свого часу зупинявся й зустрів своє найпалкіше кохання Тарас Шевченко... Тут, біля меморіальної дошки Дмитру Луценку, пролунали спогади про нього, декламували його вірші й, звісно, співали пісень. Далі маршрут учасників дійства пролягав повз виставку-продаж сільськогосподарської та іншої продукції, яку підготували місцеві аграрії, а також студенти й викладачі Березоворудського фахового коледжу Полтавського державного аграрного університету.
А до епіцентру святкувань вела тіниста алея понад сорокагектарного парку, що водночас перетворилася на майданчик для своєрідного параду народних майстрів. Вони презентували свої вишукані роботи, проводили майстер-класи. Ще яскравіше «підсвічували» їхні творчі доробки своїми піснями, жартами самодіяльні артисти. То був своєрідний розігрів публіки, яка прямувала на розташоване посеред парку Співоче поле. Відчувалося, що люди скучили за такими велелюдними зустрічами з воістину народним мистецтвом. Тим паче що на Співочому полі тривав регіональний огляд-конкурс дуетів, тріо, квартетів, квінтетів і вокальних ансамблів за участю майже чотирьох десятків представників Полтавщини, Харківщини та Черкащини.
Гран-прі в ньому здобув квінтет «Барви» з Миргорода. Кращі солісти й гурти отримали дипломи та подарунки. Потому мистецькі колективи Пирятинської громади, які носять звання народних, своїми виступами підтверджували цей високий статус. Також на сцену виходили лауреати премії імені Дмитра Луценка минулих років. А під завісу свята нагородили лауреатів цьогорічних. Ними стали поет і громадський діяч Владлен Ковтун і народний аматорський вокальний ансамбль «Мрія» Хорольського базового будинку культури. Однак яскравий відблиск «Осіннього золота» відчули всі присутні на святі.
Полтавська область.
На знімку: у Березовій Рудці виступає фольклорний ансамбль «Чарівниця» Плішивецького сільського будинку культури, що на Миргородщині.
Фото автора.
