Микола Слюсаревський. Жива мішень. — Київ: Ярославів Вал, 2019.

Розмова з людиною, яку знаєш давно. Тому немає потреби у формальностях та передмовах. Одразу до суті.

Автор пише відверто й іронічно, довіряє читачеві не лише свої роздуми, а й глибокі відчуття, рефлексії творчої особистості на взаємодію із зовнішніми обставинами та внутрішніми тригерами. Книга має три розділи. У кожного своє звучання, темп і настрій. Те, що перегукується — тема дощу. І це не просто тло для історій. Дощ і погода — важливі символи у віршах Миколи Слюсаревського у цій збірці. Вони розкривають внутрішній стан оповідача, підкреслюють мінливість життєвих ситуацій та дарують читачеві надію, що після удару стихії можна чекати на сонце.

«Досліди» — перший розділ. Він сповнений експериментів із формою, стилем, образами. Автор грає словами, мов бешкетує з барвами. Крізь легку іронію читається глибинне відчуття процесу творчості. Щедрої творчості, з її радощами та болем. І назва не випадкова. Поети дійсно, у певному сенсі, проводять досліди над собою. Препарують власну душу, свідоме та несвідоме. Це витримує не кожен. Проте вибору немає. Якщо вірші обрали тебе — розітнуть без жалю.

У другому розділі, «Інші квіти», тональність і темп змінюються. Тут і вірші-роздуми про життя і смерть, сенс буття та його швидкоплинність. І вірші-моменти — зловлені поетичним словом картини та відчуття. Поезії різні, мов дощі, що їм акомпанують. Весняні грайливі грози, могутні та водночас добрі літні зливи й суворі, такі, що холодом всотуються під шкіру, дощі осінні. Нотки розчарування балансуються життєствердними рядками. З цього різноманіття сплетене світовідчуття автора, яке він розкриває читачеві розлого й образно, з легкою іронією чи виваженим сарказмом.

Третій розділ, «Точка Омега», дарує нам щемкі й глибокі твори, сповнені контрастів. Сердечна й палка туга за невловимим. Прийняття неможливості спільного шляху та водночас завуальована надія на зворотне.

Дуже бережно Микола Слюсаревський розповідає про своє відчуття України. Легкими натяками, аналогіями. Здається, що він сумує за нею такою, якою хотів би бачити.

Досліди з формою та образами автор не обмежує одним розділом. Кожен вірш самобутній, «з родзинкою». Читати їх легко й цікаво. Навіть виникає певний азарт — а що ж далі? Чим ще здивує поет? І він дивує.

До назви я поверталась від розділу до розділу. Спочатку її сенс залишався для мене на рівні відчуттів. Проте за останньою сторінкою картинка склалась. І, можливо, це про кожного з нас у певні моменти життя. Жива мішень — та, що пам’ятає й цінує минуле і відчуває не лише кулю, що вже поцілила її, а й передчуває постріл. Передбачає неминуче.

Можна читати повільно, смакуючи кожну історію, кожен образ. А можна навпаки — зануритись з головою в цю відверту розмову з автором і разом з ним пройти шлях від весни до осені, від спостережень до глибоких роздумів про найболючіше. По собі збірка залишає відчуття наповненості. Ніби з віршами отримуєш у подарунок ключ до додаткового джерела сил.