Автори зазначають, що крім природних факторів — небаченої посухи, що охопила значні території, до гуманітарної катастрофи на початку XX століття спричинилася і грабіжницька політика більшовицької Росії. У травні 1921 року вождь пролетаріату, диктатуру якого продовольством мала забезпечувати Україна, писав: «Урожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас — зібрати з України 200-300 мільйонів пудів хліба».
«Викачування продовольства в період запровадження продрозверстки та політики «червоного терору» виснажило запаси українців. Для кращої «мотивації» збирати хліб в Україну Ленін пропонує відправити півмільйона новобранців із охопленого голодом Поволжя. Під маркою допомоги голодуючим більшовики грабують церковні цінності, накручують в пресі істерію проти «куркулів, які не хочуть ділитися хлібом». А куркулями оголошуються всі, хто не згоден віддавати за так чесно зароблене добро», — зазначають в УІНП.
Історики зазначають, що масовий голод став наслідком поразки Української революції 1917—1921 рр. Він пригасив повстанський антибільшовицький рух, що ширився Україною. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАНУ, втрати українців від надсмертності в 1921—1923 роках були на рівні 935,8 тисячі осіб. 40 відсотків із них становили діти до 14 років.
