На цей час чинними є 12 відомчих заохочувальних відзнак МОУ та 9 Почесних нагрудних знаків Головнокомандувача Збройних Сил України (ЗСУ). Проте жодна з цих відзнак не вручається за військову доблесть, героїчний подвиг при захисті територіальної цілісності та незалежності України. У відповідних положеннях про відзнаки немає жодного згадування про це. Уся нагородна система МОУ/ЗСУ була та залишається спрямованою на відзначення військовослужбовців за все що завгодно, крім головного — захисту держави!

Дещо з історії становлення нагородної системи ЗСУ. Все почалося далекого 1992 року, коли керівництво новостворюваного Міністерства оборони України звернулося до голови Ради міністрів оборони СНД з проханням заохотити особовий склад 72-ї гвардійської мотострілецької дивізії з нагоди складання військової присяги на вірність народові України. На що отримало вкрай негативну відповідь. Частині військовослужбовців від імені міністра оборони України достроково присвоїли військові звання, вручили грамоти, відзнаки «За безупречную службу», запаси яких залишалися у штабі Київського військового округу. Саме Міністерство оборони України відчувало потребу у заснуванні державних і відомчих нагород. Але стало зрозуміло, що продовжуватися так далі не може, щось треба робити. 13 лютого 1992 року поправкою до Конституції УРСР було надано право Президентові України встановлювати президентські відзнаки і нагороджувати ними як державними нагородами, тому основні пропозиції із започаткування нагород реалізовувалися у варіантах державних нагород та президентських відзнак.

Хто пам’ятає початок 1990-х років, той згадає численні військові конфлікти, до врегулювання яких долучалася Україна. Проводилися евакуації вертольотами та кораблями біженців із Закавказзя, розпочалися миротворчі операції у Молдові, колишній Югославії. Так, кращих відзначали державними і президентськими нагородами, але це радше виняток, ніж практика.

Мабуть, останньою краплею для керівництва Міністерства оборони стало постійне нагородження наших миротворців медалями ООН, Франції. Свого часу навіть були спроби відзначення наших військовослужбовців та ветеранів нагородами за підписом президента Росії.

Головне управління кадрів МОУ неодноразово намагалося вирішити питання створення військових нагород. У цій справі воно знайшло підтримку у міністра оборони Валерія Шмарова. Оскільки фахівців відповідного профілю в

Головному управління не було, то в ініціативному порядку залучили дизайнера Луїса Матяша. Робоча назва відзнаки — «За воинскую доблесть и честь» — хай не засмучує, тому що у 1996 році документи та переписка велися російською мовою.

З приходом нового міністра Олександра Кузьмука ця робота прискорилася, тим паче наближалася п’ята річниця Збройних Сил. Було створено комплекс нагород, якими мали б відзначати «силові» міністри від імені Президента України. Такі нагороди передбачалися однакові для МОУ, МВС, СБУ та інших. Проблемою залишалася відсутність правової бази для започаткування цих нагород. Відповідно до чинного на той момент законодавства у міністра оборони та інших «силових» міністрів такого права не було.

Було запропоновано запровадити комплексно кілька відзнак:

— пам’ятний знак «5 років Збройним Силам України» для нагородження всіх військовослужбовців Збройних Сил;

— медаль «За бездоганну службу» трьох ступенів, нагородження якою мало здійснюватися за наявності вислуги 10, 15 і 20 років;

— медаль «Ветеран військової служби» для тих, хто прослужив 25 і більше років та має високі здобутки у службі;

— медаль «За військову службу Україні» (за статусом відповідала медалі «За боевые заслуги» СРСР);

— «Доблесть і честь» (вища відзнака).

Процес тривав: виготовлено посвідчення, на виробництві відпрацьовано перші зразки відзнак, виготовлено посвідчення, замовлено футляри. А от створити під них правову базу ніяк не вдавалося. Отже, залишався тільки один можливий шлях — звернутися міністру оборони до Президента України особисто. Для чого було підготовлено кілька проектів указів, виготовлено планшет з усіма відзнаками, окрім відзнаки «Доблесть і честь» за номером 001. Її планували вручити Президенту після отримання дозволу на встановлення відзнак.

Рішення глави держави було неочікуваним — Леоніду Кучмі так сподобалися медалі «За військову службу Україні» та «За бездоганну службу», що він виявив бажання започаткувати їх як відзнаки Президента України.

Відзнаку «Доблесть і честь» Олександр Кузьмук не став і показувати, зрозумівши, що і її у міністерстві не буде. Так чи інакше, ініціатива МОУ дала поштовх для вирішення питання про відомчі нагороди взагалі. 18 листопада 1996 року було підписано указ Президента України № 1094, яким міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади було надано право встановлювати відомчі заохочувальні відзнаки. Це дало змогу міністру оборони підписати 2 грудня 1996 року наказ № 370 «Про заохочувальні відзнаки Міністерства оборони України», яким були затверджені положення про заохочувальні відзнаки взагалі та окремо положення про відзнаки «Доблесть і честь», «Ветеран військової служби», пам’ятний знак «5 років Збройним Силам України», а також їхні описи. Вже виготовлені медалі «За військову службу Україні» і «За бездоганну службу», з деякими поправками, адміністрація Президента забрала собі.


«Ветеран військової служби», 1996 рік.
 


«5 років Збройним Силам України», 1996 рік.

У подальшому для відзначення 10-ї річниці Збройних Сил України було встановлено відзнаку Міністерства оборони — медаль «10 років Збройним Силам України» (наказ міністра оборони України від 4 вересня 2001 року № 310) , вона стала першою масовою медаллю у Збройних Силах і в Україні. Відзнака мала вигляд доопрацьованого знака «5 років Збройним Силам України», але, на відміну від нього, тираж був понад 55 тисяч екземплярів («5 років» — 1000 штук), також кожна медаль мала свій номер та захищене номерне посвідчення.

Проте за кількістю відомчих заохочувальних відзнак Міністерство оборони безнадійно відстало від Міністерства внутрішніх справ, де станом на 2002 рік відзнак було аж 13. Тому Головне управління кадрової політики

Міноборони спільно зі створеною навесні 2001 року Воєнно-геральдичною службою (з 2006 року — Відділ військової символіки та геральдики) Генштабу почали активну роботу зі створення нових відзнак.

Для удосконалення нагородної системи було запропоновано започаткувати відзнаки «Знак пошани» — для нагородження військовослужбовців та працівників Збройних Сил, «За зразкову службу» — для нагородження офіцерського складу, «За особисті досягнення» — для військовослужбовців рядового та сержантського складу, «За сприяння Збройним Силам України» — для нагородження цивільного персоналу. Проблемним питанням було отримання висновків Комісії державних нагород та геральдики. Причиною стали розбіжності у поглядах на символіку ЗСУ між МОУ та окремими посадовцями адміністрації Президента.

Проте 2003 року з’явилися дві нові відзнаки — номерний «Знак пошани» (20 травня, наказ № 142), медаль «За миротворчу діяльність» (13 вересня, наказ № 292) та пам’ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець» (20 травня, наказ № 143), який, незважаючи на свій абсолютно незаконний і незрозумілий юридичний статус, проіснував багато років.

Помаранчева революція 2004 року принесла багато сподівань на краще. Принаймні склад комісії державних нагород та геральдики змінився, тому питання розгляду проектів медалей було розблоковано. Як наслідок — 2005-й став вельми врожайним на нові відзнаки для оборонного відомства. Зокрема, 12 вересня започатковано медалі «За зразкову службу у Збройних Силах України» І, ІІ, ІІІ ступенів (наказ № 548), «За особисті досягнення» І і ІІ ступенів (наказ № 547), «За сприяння Збройним Силам України» (наказ № 546) та «За сумлінну службу» І, ІІ, ІІІ ступенів (наказ № 545).

У 2005 році з’явився новий вид нагород: почесні нагрудні знаки начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗС України. Їхня поява була зумовлена розмежуванням функцій між Міноборони та Генштабом, запровадженням посади начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗС України. Положення про почесні нагрудні знаки та Порядок нагородження ними було затверджено 5 липня 2005 року наказом міністра оборони № 375.

Велику проблему становили лакуни у правовій базі. По-перше, заохочувальні відзнаки міг встановлювати лише міністр оборони. Саме тому вирішили використовувати термін «почесний нагрудний знак». По-друге, у тогочасному Дисциплінарному статуті про почесні нагрудні знаки не було жодного слова. Саме тому першим почесним нагрудним знаком став знак для працівників Збройних Сил «За самовіддану працю у Збройних Силах України», встановлений 31 серпня 2005 року наказом начальника Генштабу — Головнокомандувача ЗС України № 128. Лише наступного року військові юристи дали добро на започаткування почесних нагрудних знаків для військовиків. Так, 24 липня 2006 року з’явилися почесні нагрудні знаки «За доблесну військову службу Батьківщині», «За досягнення у військовій службі» І і ІІ ступенів, «За взірцевість у військовій службі» І, ІІ, ІІІ ступенів (накази №№ 135, 136, 137).

Якщо ж повернутися до відзнак МОУ, то 2006-го було затверджено нову редакцію Положення про них (наказ від 2 березня 2006 року № 131). Крім того, 6 квітня 2006 року перелік відзнак поповнила медаль «15 років Збройним Силам України» (наказ № 174).

Потім Міністерство оборони і начальник Генштабу — Головнокомандувач ЗС України взяли невеличкий тайм-аут і нових нагород не встановлювали. Втім, тривав він недовго — до 2008 року, коли керівництво оборонного відомства захотіло започаткувати ще дві відзнаки. Ними стали нагрудні знаки «За розвиток військового співробітництва» і «За зміцнення обороноздатності». Обидва знаки були встановлені 21 травня 2008 року (накази №№ 218 і 219).

Отже, у 2008 році система почесних нагрудних знаків начальника Генштабу — Головнокомандувача ЗС України за кількістю знаків наблизилася до системи заохочувальних відзнак Міноборони. У випадку з окремими почесними нагрудними знаками можна навіть говорити про дублювання ними деяких заохочувальних відзнак. Так, положення про почесний нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» вельми нагадувало положення про відзнаку Міністерства оборони — медаль «За особисті досягнення».

Проте з 21 відзнаки, встановленої для військовослужбовців, немає жодної бойової, жодної за героїчний вчинок чи подвиг з ризиком для життя. Навіть немає жодної відзнаки з номером на зворотному боці!

Далі буде.

Олександр СОПОВ, автор 11 державних нагород та 276 відомчих  відзнак України,

Микола ЧМИР, член Комісії державних нагород та геральдики, заступник начальника

Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ (2006—2012), Олексій ШУРУПОВ, начальник відділу присвоєння військових звань, державних нагород Головного управління кадрової політики МОУ (1991—2004).