Василь Мельник (на знімку) із села Бережниця колишнього Дубровицького, а нині Сарненського району Рівненщини ніколи не хотів жити в місті. Любив і шанував своїх батьків, які тяжко працювали в селі. Його маму, телятницю, поважали за сумлінну працю, відзначали високими нагородами. Хлопець змалку навчився прокидатися рано, часто допомагав їй, привчився до роботи.
Після служби в армії Василь повернувся знову в село. Одружився з такою ж роботящою дівчиною Тетяною, з якою разом уже відзначили срібне весілля. Народили і виховали двох синів.
Старший нині проживає з родиною в Рівному (вже й онучку з дружиною подарували батькам), але рідні в Бережниці завжди можуть розраховувати на його підтримку. Тут він орендує 20 гектарів, обробляє, молотить, організовує збут зерна. Аби навчитися по-сучасному господарювати на землі, опанував затребувану і перспективну професію фермера в Олександрійському навчальному відділенні Рівненського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості. Молодший син Мельників працює в пожежній частині в Дубровиці (обидва сини «еменесники», чергують добу через дві-три, то час є).
У дружини Василя, Тетяни, батьки були бджолярами. Пасікою славились на все село! Таня, тоді ще незаміжня дівчина, помагала їм вивозити мед. Батьки часто брали її з собою на ринок.
Тетяна Мельник (на знімку) дуже сором’язлива й небагатослівна. 35 років працювала дитячою медичною сестрою. Свою роботу вважає не тільки важливою, а й надзвичайно цікавою, «живою».
...Молоде подружжя прожило п’ять років, і мама Тетяни дала їм корову. Як у селі без неї? Попри часту нестачу грошей, на заробітки, домовились між собою, ніхто нікуди не їде. Родина має бути разом. А заробляти спробують у селі. Так невдовзі з’явилася друга корова, а потім третя. «Що ж мені три корови, — казала чоловікові господиня, — якби п’ять». І незадовго в хліві вже стояло п’ять корів.
Чоловікові стало важче справлятися з таким господарством. Одного гною скільки треба було вичистити з хліва. Тож уже Василь запропонував дружині: «От якби відкрити власну сімейну ферму». Почали думати-гадати, як правильно все зробити. Було також величезне бажання забезпечити не тільки власну родину, а й жителів області натуральними продуктами. Мрію виношували цілих п’ять років. Тетяна їздила на семінари, спілкувалася з фахівцями. Попри труднощі, з чоловіком вирішили організувати все самостійно, без допомоги інвесторів, щоб потім ні від кого не залежати. І не тільки з цієї причини, доводить жінка:
— Головне, бути в доброму здоров’ї. Приміром, за умовами договору про створення сімейного фермерського господарства, мали б виплачувати проценти впродовж чотирьох років, а продати могли лише десять відсотків продукції (молоко забирали б). Тож на сімейній раді вирішили: робимо все самі.
...Тепер у світлому просторому приміщені ферми, зведеному власноруч, стоїть вісім голів великої рогатої худоби. Чистенькі, як щойно після душу, нагодовані, напоєні. Для них придбали сучасне обладнання. Також облаштовані поїлки, є великий вентилятор, як у супермаркетах, величезний побутовий холодильник, холодильна камера, доїльні апарати, все, що треба. А щоб було завжди сухо і чисто, гноєтранспортер. Приміщення умовно поділене на дві частини. В одній — худоба, у другій — техніка, необхідна для роботи, корми, розказує пані Тетяна:
— Там і велика віялка, і трактор МТЗ, туди ж підвозимо і тюки-півтонники. Є власний млин і старенький зернозбиральний комбайн. Тільки одного зерна йде на ферму десять тонн на рік. Все треба заготовити власною працею. Сіна накосити, посушити, скласти, накрити. Зернові змолотити, збіжжя затягнути в ангар. Коли заходиш і бачиш, що коровам є що їсти на зиму, душа радіє. В раціоні тварин для здоров’я є й комбікорм, і гарбузи, й картопля.
Чоловік не байдужий до домашніх тварин. Без любові у нас нічого не вийшло б. А мій рідний брат — ветеринар. Якщо в худоби важкі пологи, завжди розраховуємо на його допомогу. В інших випадках (коли потрібно, наприклад, прокапати глюкозу худобі) справляюся сама, адже ветеринар — один на все село.
Тетяна Феодосіївна також розповіла, яку продукцію виробляють із молока й де її реалізують:
— Сметану, масло, йогурт, бринзу, сир домашній, плавлений, рікоту, адигейський. А продаємо все в Сарнах на ринку. Є постійні клієнти, що купують у мене вже понад десять років.
Аби розвиватися далі, стежу, як працюють сімейні ферми на Рівненщині з того моменту, як їх почали створювати, як їм допомагають правильно «розкрутитись». Читаю про них у соціальних мережах. Побувала в Млинові, Мирогощі у фермерів. Маю і власних чимало ідей, але для їх втілення, як завжди, необхідні фінанси. Разом із чоловіком хочемо показати людям на власному прикладі, що не треба шукати роботи десь-інде у світі. Прагнемо, аби наші сини працювали на рідній землі, а не в сусідній Польщі чи Німеччині. Багато молодих людей хочуть все й одразу. Але так не буває. Головне — мати хорошу ідею, й усе вийде, — вважає Тетяна Мельник.
Сарни Рівненської області.
Фото із сімейного архіву.
