В обласному центрі ворог обстріляв військові об'єкти та аеропорт. У Марганці горів військовий склад, було підірвано міст через річку Інгулець. У Кривому Розі росіяни вдарили по 17-й танковій бригаді.
Ксенія Мінчук, контент-менеджер Громадського радіо, яка тоді жила біля військової частини у Кривому Розі, згадує: о 6:15 її розбудив дзвінок начальника – «Вставай! Війна!». За три хвилини почула перший вибух і відчула неприродне тремтіння всього тіла. Після цього десь сім ракет поцілили у склади військової техніки. Скло в хаті вилетіло.
«Напередодні я склала тривожний рюкзак. Була готова, але не вірила, що війна можлива. Помилялася... Після авіаударів одягнулася, поклала фото мами в рюкзак, виманила злякану кішку з-під дивана. Поїхали через десять хвилин. Більше я не поверталася додому. Жили в бомбосховищі, їли з металевого посуду, там пахло їжею та вогкістю. Було страшно від кожного звуку. Тому майже не розмовляли перші дні. Прислухалися. Через тиждень вирішила їхати з міста», – згадує вона.
Так почався її вже другий довгий і непростий шлях втечі від війни, що приніс «русскій мір». У 1991 році сім'я шестирічної Ксенії була змушена рятуватися з гарячої точки Молдови.
«Дуже боляче залишати свій будинок і починати все спочатку. Це я вже знаю», – каже Ксенія.
Дніпропетровська область.
