Під час однієї з перших інтернет-пресконференцій, започаткованих саме компанією «Глобал Юкрейн», Віталій Корж (ліворуч) спостерігає за роботою сина Юрія (за комп’ютером).
Кожен номер нашої газети зроблено на комп’ютерах за допомогою Інтернету. «Що ж тут такого?» — здивується дехто. Але це зараз ми такі розумні, бо з кожного комп’ютера та смартфона можемо під’єднатися до Всесвітньої павутини. А пригадайте себе і в цілому наше суспільство 10 років тому, 20 років чи всі 30 — коли ми не лише не мали доступу до Інтернету, а й взагалі мало що чули про цю технологію.
Як вона з’явилася в нашій країні, і хто ті відчайдухи, які 30 років тому розпочинали український Інтернет? Про це та інше розказує Віталій Терентійович КОРЖ — президент компанії «Глобал Юкрейн», яка 30 років тому першою «імпортувала» Інтернет в Україну.
— Віталію Терентійовичу, з чого все починалося? Повернімося на 30 років назад.
— Тоді пропоную повернутися навіть далі. Почну розповідь із нашого з дружиною Любов’ю Василівною старшого сина Юрія. Київська школа, яку закінчив на відмінно, була особлива тим, що в ній посилено вивчали інформатику, математику й англійську мову. Вже тоді, у 1980-ті, тут розуміли, що майбутнє — за наукою та технологіями. І школу, і Київське вище військове училище зв’язку Юра закінчив із відзнакою. Підростав і молодший на кілька років від Юрія син Роман. Саме в цей час йшли бурхливі роки перебудови. Розвалювався і невдовзі припинив існування Радянський Союз. Як і для багатьох співвітчизників, постало суто житейське питання: як виживати, як жити гідно родині з двома дітьми.
В економічній сфері часи наставали вільніші. Тож, працюючи старшим науковим співробітником у сфері транспорту і зв’язку і вже маючи непогану зарплату, я вирішив розпочати власний бізнес — створив науково-виробничу фірму «Транзактор». Зверну увагу: назва походила від терміна «транзакція», тобто процес комп’ютерної обробки інформації. Отже, ми дивилися вперед.
Налагодили співробітництво з IBM, почали з колегами постачати в Україну персональні комп’ютери, розробляти автоматизовані системи управління виробництвом (АСУВ): від підрозділу — до цілого підприємства. До речі, нашими першими клієнтами у фінансовій царині були банк «Аваль», Укрінбанк. Скажу добре слово про Міністерство промисловості і будівельних матеріалів, яке сприяло нам у цій справі. Та це був тільки початок.
ДОСЬЄ
Віталій Терентійович Корж — відомий український політичний і громадський діяч. Народився в селі Дроздівка, що на Чернігівщині. Заслужений економіст України, кандидат економічних наук, почесний громадянин Києва. За його плечима — наполеглива праця на залізниці, в економіці, науці, бізнесі та інтернет-технологіях. Депутат Верховної Ради України трьох скликань.
Автор численних публікацій у періодиці та кількох книг. У 2019 році видав збірку новел-спогадів дитинства «Еківоки», яка зайняла перше місце в номінації прози в обласних літературних конкурсах «Книга року-2019» та імені Михайла Коцюбинського. Бере активну участь у благодійній роботі.
— А як з’явився «Глобал»?
— Разом із розвалом Союзу розпадалися і його структури. В тому числі в галузі оборони, частиною якої було й училище зв’язку, котре щойно закінчив Юрій. Що було робити далі молодому фахівцеві, офіцерові? А він разом із одногрупниками ще під час навчання цікавився можливостями інтернет-технологій і по ночах підключалися до мережі та досліджували цю тему. Їх навіть називали першими хакерами… Юрій взагалі — лідер по натурі, і його ідеї завжди випереджали час. Тож він згуртував групу своїх товаришів по училищу для нової і прогресивної справи.
Отак у березні 1993 року наша родина започаткувала компанію «Глобал Юкрейн». Кажу про спільну справу родини, бо не лише я як президент безпосередньо займався цією складною справою. Дружина Любов Василівна, педагог за фахом, освоїла професію економіста та бухгалтера. Наш молодший син Роман здобув освіту економіста і теж включився в роботу компанії.
— І ось ви приходите в абсолютно нову справу, правильніше сказати — починаєте її. В Україні, на відміну від закордону, Інтернет практично «на нулі». Не краще і з комп’ютеризацією. Що було далі?
— Ми продовжили завозити із США уже не лише комп’ютери, а найсучасніше електронне обладнання. Почали створювати незалежні лінії зв’язку. Взяли в оренду кілька каналів американського супутника зв’язку «Оріон», пропускна спроможність спершу була один мегабайт, потім довели до восьми.
— Певно, насамперед стикались із нерозумінням важливості нової справи?
— Тому одразу розпочали і велику роз’яснювальну роботу. З гордістю згадую започатковані нами ялтинські конференції стосовно Інтернету та комп’ютеризації. Щоліта ми орендували в Ялті, на березі моря, кілька поверхів готелю і проводили такі навчання. На них приїздили по кілька сотень учасників з усієї України та інших країн. Контингент був — від рядових фахівців до міністрів.
— У числі перших клієнтів компанії були державні структури найвищого рангу.
— Так, починаючи з адміністрації Президента України та уряду, зокрема, міністерств закордонних справ, внутрішніх справ, енергетики. Щодо останнього, то це не менш важливе, адже мова вже тоді йшла про енергетичну незалежність і безпеку молодої Української держави. А особливо пишаємося тим, що першими в країні виконали дуже важливе замовлення від Служби безпеки України — створення загальнонаціональної телекомунікаційної мережі СБУ. Це було дуже непросте завдання, але трохи більш як за півроку ми його виконали.
Пішли й цікаві проєкти на міжнародному рівні. Наприклад, обслуговували чергові збори Європейського банку реконструкції і розвитку, що відбувалися в Києві.
Наша гордість — розробка всесвітньої мережі фінансових операцій. Це, можна сказати, «дітище» Юрія, котрий зайняв посаду генерального директора компанії. У цій непростій справі потрібна була не лише оперативність розрахунків, а й їх конфіденційність.
— Компанія постійно зростала.
— Так. На піку популярності й затребуваності ми працювали не лише в центральному двоповерховому офісі, а й у понад десяти інших приміщеннях Києва. Залучили до роботи понад сотню фахівців цієї сфери, в числі яких — люди з науковими ступенями. А ще в нас постійно проходили стажування студенти Національного університету «Київський політехнічний інститут», Києво-Могилянської академії.
— Ваша особлива гордість — перше в Україні обслуговування загальнонаціональних виборів. Зараз це стало звичним — виборча кампанія і навіть голосування в Інтернеті. Але як було вам це починати?
— Це були президентські вибори 1999 року. Ми мобілізували всі технічні й людські ресурси. Адже відповідальність була величезна — на виборах формувалася влада держави. Уявіть, що треба було поставити 1000 комп’ютерів, надати канали зв’язку, в тому числі туди, де ще не бачили не те що комп’ютерів, а й нормальних телефонів. Треба було забезпечити всі 225 виборчих округів України Інтернетом. І ми впоралися! Заявляю це без зайвої скромності. Свідчення цього — офіційний лист подяки від Центральної виборчої комісії України.
Невдовзі нас навіть висунули на Державну премію в галузі науки і техніки.
— За вашим прикладом, в Україні стрімко почав розвиватися бізнес інтернет-технологій. А це ж були ваші конкуренти.
— Ми не боялися конкуренції і називали колег не конкурентами, а партнерами. Тож ми якраз сприяли цій новій справі. Зокрема, брали участь у створенні асоціацій провайдерів, щоб була здорова конкуренція на користь загальній справі.
— У вашої компанії була ще одна особливість — соціальна спрямованість.
— Ми цим вирізнялися від початку. Наші інтернет-послуги охоче надавали за мінімальну плату, а часто й зовсім безплатно соціальним закладам, малозахищеним категоріям населення, зокрема, інвалідам. Тож ми хоч і були першими в галузі — захмарних статків не мали.
— Важко перелічити, скільки ваша компанія надала комп’ютерів у школи, лікарні, інші соціальні заклади, підключила їх до Інтернету. Але про одну добру справу давайте згадаємо. Мова про ваше рідне село Дроздівку та школу, яку ви свого часу закінчили.
— Це була взагалі чи не перша на Чернігівщині сільська школа з комп’ютерами й Інтернетом. Уявіть: 2005 рік, а понад 100 учнів школи отримали комп’ютерний клас із підключеним Інтернетом (для цього з райцентру провели спеціальний кабель у 13 км). Урочистості з цієї нагоди зібрали земляків, високопосадовців із Чернігова та столиці.
— Що скажете про компанію сьогодні?
— Вона існує, хоча, звісно, не в тих масштабах, що раніше. Коли мене обрали народним депутатом до Верховної Ради, я передав всі права і відійшов від справ, як того вимагав закон. А на початку 2000-х з’явилися іноземні компанії з мільярдними інвестиціями, які перебрали лідерство в галузі.
Компанія ж узялася за створення і розвиток нових проектів, теж дуже успішних. Один із них — БФ «Інвестиції в майбутнє». Його мета — не так фінансова підтримка окремих справ, як пошук молодих ініціативних людей і підтримка їхніх починань, енергії та творчості на благо рідної країни…
До речі, нині і Юрій, і Роман стали на захист нашої держави й застосовують свої величезні знання та досвід із найбільшою користю для України. І ми з Любов’ю Василівною неймовірно пишаємося синами.
Фото з архіву компанії.
