Адже переживають за долю доньки Руслани, яка мешкає у Миколаївській області, де неспокійно. Стежать за подіями на фронті не лише по телебаченню, а й зі сторінок газети «Голос України», передплатниками якої вони є. Щиро, як усі, хочуть миру Україні, бо переживають за своїх трьох доньок Світлану, Руслану, Наталію та сімох онуків — Анастасію, Валерію, Анну, Миколу, Артема, Марію, Іванку.
Цими днями Бондарчуки відзначали 45-річчя подружнього життя, з чим їх привітали доньки, зяті та онуки. У скромному сімейному колі (у війну не до гучних святкувань) згадували прожиті спільно роки.
— Мої батьки жили скромно, багато працювали, щоб ми мали все необхідне. Що це було нелегко, я зрозуміла з роками, коли маю своїх трьох дітей, — з теплотою і повагою розповідає про своїх батьків старша донька Світлана з
Рівного, яка теж переплачує «Голос України». — Батьки на перший план у вихованні ставили людяність, доброту. Вони не підвищували голос на нас, коли ми щось робили не так, а пояснювали нам на життєвих прикладах.
Ненав’язливо вчили нас, дівчаток, бути господинями. Ми щиро вдячні батькам, що дали нам освіту, завжди цікавилися нашими справами, підтримували. Навіть зараз, коли всі ми маємо сім’ї, вони готові підставити нам своє плече. Бажаємо їм прожити у парі ще чимало щасливих років!
Подружжя Бондарчуків, хоча й пенсіонери, але працюють: Анатолій Іванович — охоронцем, Валентина Йосипівна — молодшою медичною сестрою. У вільний час люблять порядкувати на городі, який залишився їм у спадок від батьків, спілкуватися з онуками і, звичайно ж, читати.
— Звикли бачити у нашій поштовій скриньці газету «Голос України». Любимо видання за назву і за зміст, — каже наш постійний читач Анатолій Бондарчук.
Рівне.
Фото із сімейного альбому.
