Одним зі шляхів виходу з кризової ситуації у сфері захисту дітей, який зафіксувала ТСК, була пропозиція від народних депутатів щодо створення Державної служби України у справах дітей.
Окремого органу, діяльність якого була би сфокусована на проблемах сирітства, усиновлення дітей та влаштування їх в сімейні форми виховання. Бо зазначені питання тривалий час не мали відповідального виконавця.
Завдяки наполегливій позиції народних депутатів Кабінет Міністрів України 19 січня 2022 року прийняв постанову про створення Державної служби України у справах дітей.
За два дні до повномасштабного вторгнення зареєстровано закон 7087, автори — 67 народних депутатів різних фракцій, який забезпечував запуск Держдіти та паралельно вирішував низку нагальних проблемних питань у сфері захисту дітей, зазначає народний депутат, зокрема, щодо повноважень громад у дитячій сфері, які втрачені внаслідок децентралізації, та вдосконалення процедури усиновлення, створення сімейних форм виховання. 31 серпня 2022 року одностайно конституційною більшістю Верховна Рада проголосувала за цей закон.
Однак наразі Міністерством соціальної політики України заблоковано як запуск роботи цього спеціального органу по дітях, так і проведення ключових змін по процедурі усиновлення та захисту дітей, які запровадженні законом 7087, наголошує Павло Сушко (на знімку).
Крім того, Мінсоц, всупереч висновкам ТСК, так досі не спромігся поновити роботу ЄІАС «Діти», яка містить Банк даних дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. А своєчасний та повний облік цієї категорії дітей, як зазначає народний депутат, — це основа, з якого починається шлях дитини до родини.
Так, законодавчо цей процес має передбачати, що при набутті дитиною відповідного статусу — дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування — дані про це фахівцями служби у справах дітей громади вносяться у відповідну облікову картку дитини та включаються до Банку даних дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і робиться відмітка про те, чи підлягає дитина усиновленню. І з цього моменту дані про дитину мають бути відкриті для місцевих кандидатів в усиновлювачі.
Через місяць, за відсутності охочих у громаді усиновити цю дитини, її дані передаються на регіональний рівень. І тоді дитину мають змогу першочергово усиновити кандидати з цієї області, а при їх відсутності — з інших областей.
Ще через місяць анкета дитини, якщо не вдалося знайти для неї кандидатів в усиновлення, передається на центральний рівень.
Через рік перебування дитини на центральному рівні, за відсутності національних усиновителів, дитина підлягає міждержавному усиновленню.
«Наразі так спрощено, відповідно до законодавства, виглядає шлях дитини до усиновлення. Так має бути. Але так в дійсності не відбувається. І проблема тут не так у забюрократизованості процесу усиновлення, а в тому, що чинне законодавство або не виконується, або виконується з суттєвими помилками.
І тому ми маємо дітей, які б давно могли би бути усиновлені, але дані про них не внесені до банку даних. І маємо дітей, по яких розпочаті процедури усиновлення, але дитина навіть не перебуває на обліку як така, що підлягає усиновленню. За законодавством відповідальним за ведення Банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і сім’ї потенційних усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів — є Нацсоцслужба», — резюмував народний обранець і додав, що держава має забезпечити повний облік дітей, що підлягають усиновленню, та неухильне дотримання всіх етапів процедури усиновлення.
