Напередодні Івана Купала кропиву розкладали на вікнах та порогах, вішали на дверях — від відьом, чаклунів. А перед купанням у річці її кидали у воду для захисту від русалок та водяника.
Є легенди, за якими прокляті або грішні люди стають кропивою. Ось одна — про Марусю, доньку лісника. Сподобалася красуня водяному вужу, який жив за рікою, в озері. Він перетворювався на парубка і зачаровано слухав спів Марусі, не зводячи з неї очей. Тільки був сумний. Уразив хлопець і Марусине серце. Одного разу прийшов із товаришами в лісникову хату — свататися. «А хто ж ти? — спитав батько. «Я — володар озера і лук довкола», — відповів гість. Лісник не бажав розлучатися з єдиною дочкою, ще й видавати її заміж за людину йому невідому. Та Маруся пояснила батькові, що вона вже давно знайома з парубком і любить його, тож лісник не перечив. Отримавши благословення, молодий і молода сіли в карету, під’їхали до ріки. Наречений цьвохнув батогом — і з’явився гарний міст. На тому березі цьвохнув удруге — і мосту як не було. Карета в’їхала в озеро й занурилася на дно. Маруся опинилась в дивовижному кришталевому палаці. Кілька років вони прожили щасливо і вже мали сина й доньку. Марусі захотілося навідати старого батька. Довго не давав згоди вуж, та, нарешті, поступився. Узяв із неї клятву: не казати, хто насправді її чоловік. Поїхали вони квітучим лугом до ріки. Тут вуж вийшов із карети, перекинувся гарним дерев’яним мостом, яким Маруся з дітьми переїхала на той бік. Маруся суворо наказала дітям, щоб вони нізащо не відкривали дідові таємниці про батька, інакше з усіма станеться велике лихо. Старий лісник дуже зрадів, побачивши улюблену доньку та онуків. По обіді повів дітей у сад. «Як ви в кареті переїхали через річку? Адже вона дуже глибока: ані мосту, ані порому на ній немає?», — спитав малих. Хлопчик сказав, що тато зробив міст, а дівчинка заперечила: «Тато ліг на воду, сам зробився мостом, а ми по татові й переїхали; він і зараз ще лежить і чекає, доки ми переїдемо назад на той бік». Дівчинка ще багато чого розповіла дідусеві... Старий залишив дітей у саду, а сам кинувся із сокирою до річки та порубав той міст на друзки. Настав час повертатися додому. Та на річці вже не було моста. Маруся жахнулася. Дізнавшись, що донька розповіла дідові про все, мати сказала: «Будь же за це кропивою! І завжди ти завдаватимеш людям пекучого болю, як зараз завдала його мені!». Вужева вдова сина перетворила на запашну волошку, а сама полетіла геть зозулею.Мал. Миколи КАПУСТИ.
