У Запоріжжі відбулася незвична презентація книжки. Її тема ще не заїжджена, а назва — «Хортиця. Острів святилищ». Мабуть, через те автор — письменник і журналіст Костянтин Сушко — вирішив почати знайомство з книжкою з екскурсії заповідним островом.
У 2005—2007 роках Костянтин Іванович був генеральним директором Національного заповідника «Хортиця». Очолював його не так за посадою, як за покликанням, адже віддав Хортиці 30 років життя. Почалося все із захоплення її природою. Костянтин Сушко — автор цілої фотогалереї: зображення лисиць, косуль та іншої хортицької живності, а ще цікаві місця острова, який він обходив з одного кінця в другий — і неодноразово.
А дев’ята книжка автора розповідає про Хортицю як про велетенський храм наших предків під відкритим небом. Тисячоліттями, вважає К. Сушко, Хортиця була місцем спілкування людей з Богом. Матеріальним свідченням цього майже п’ять тисяч років. Це ровесники відомого на весь світ британського Стоунхенджа. Ось до такого місця — древнього капища, розкопаного запорізькими археологами у 1992-му, 1993-му і в 1998 роках, — почалася незвична екскурсія для запорізьких журналістів.
Капище у бездоганному стані — за ним доглядає тутешня громада РУНВіри. Це — північна частина Хортиці, поряд із Совутиною балкою та Балкою Молоднягою. Поруч знамениті Три вежі — опори, якими електроенергія з Дніпрогесу, зробивши чималий гак, передавалася (а може, й передається) на лівий берег Дніпра. Колись Дмитро Яворницький просив Сталіна не пускати ЛЕП через священний острів, бо ті опори наче придавлюють і принижують Хортицю. І хоча від Дніпрогесу був значно коротший шлях, щоб прокласти ЛЕП через так званий Дурний острів, вождь написав: «Тільки через Хортицю»...
Та не лише опорами чавили Хортицю. Все тут є чи було: селища і кладовища, профілакторії і піонертабори, наукове містечко Центрального інституту механізації тваринництва, поля і сади, кам’яний кар’єр і радянський концтабір початку 1920-х років. Потім щось кинули, а щось і далі стоїть. Будівельники нових мостових переходів минулого року освоїли кошти на високу металеву огорожу, яка закриває так і не переселені хортицькі хатинки вздовж запроектованої траси.
Тут туристів майже не возять, бо головні пізнавально-розважальні об’єкти — на північно-східному краї Хортиці (музей Запорозького козацтва, комплекс «Запорозька Січ»). Виходячи із загальної площі Хортиці, всю окультурену її частину можна порівняти хіба що з тамбуром перед східцями першого поверху дев’ятиповерхівки. Костянтин Сушко, спасибі йому, вирішив заповнити цю прогалину в знаннях хоча б у журналістів і повіз їх до Скіфського стану. Де всі побачили справжній острів — з безгосподарністю, занепадом, руїнами. Хоча цією ж дорогою возять гостей на вистави кінного театру.
Найприкріше було бачити справжню перлину Хортиці — Скіфський стан (інша назва — «Зорова могила»). Тут два справжні кургани і ще два десятки реконструйованих (усього на острові на кінець XІX століття було 129 курганів у п’яти курганних групах). Усе гарно зроблено, хоча задум був ще кращим. Колишній посол США в Україні Уїльям Тейлор провів тут із дружиною дві години і не міг потім наділитися враженнями.
Однак запах... Поряд поля фільтрації об’єднаної каналізації. Через діряві труби фекальні маси буквально заливають природний іподром, де мав відбуватися герць кінного театру. Було рішення Кабміну про перенесення каналізаційного господарства в інше місце, але виконано його хіба що на папері.
Не тільки американського посла на Скіфському стані вражає лапідарій — найбільше (понад сотня одиниць) зібрання кам’яних виробів в Україні. Тут баби скіфські, половецькі і ногайські, жорна, ночви та інші кам’яні предмети наших предків. У часи свого директорства Костянтин Сушко разом із заступниками голів райдержадміністрацій, головами сільрад збирав повалене і напівзасипане кам’яне багатство, а часом і викуповував його за власні гроші у хазяїв. Але прийшов час «попросити» його з посади, і нічого кращого не придумали, як зробити це через порушення кримінальної справи.
А тепер тримайтеся за стілець! Справу порушили за «розорення могил». Тоді довелося Костянтина Івановича, мого колишнього головного редактора, визволяти з-під можливого арешту під власне і колег поручительство. Потім К. Сушкові знадобилися роки судової тяганини, щоб довести абсурдність звинувачення. І це за наявності багатого фотоархіву, що свідчив про те, як ті «баби» до Хортиці звозили...
Костянтин Сушко сьогодні бадьорий, незламаний і переживає за Хортицю, як і раніше. Хотілося, щоб якісь відсотки того переживання прийшли й до тих, хто дбає про Хортицю ще й за посадовими обов’язками. І відповідно до службового окладу...
Запоріжжя.
Фото Володимира ШЕРЕМЕТА.
Костянтин Сушко на тлі лапідарію.
