У Млинівському краєзнавчому музеї пройшла виставка «Острів скарбів» Олександра Білецького, жителя села Береги Млинівського району — невтомного шукача речей, пов’язаних з історією рідного краю.

Це — сотні оригінальних предметів. Вони мають стати основою домашнього історичного міні-музею, створення якого — мрія Олександра Білецького.

— Моя пристрасть до краєзнавства почалася з шести літ, як не дивно, із попелу, — каже Олександр Білецький. — Тоді грубку у хаті палили торфом. Самі пресували його у брикет, а потім з грубки попіл викидали на купу. Саме біля такої купи запримітив круглий предмет. Очистив, а це — польська монета. Подумав, що в попелі є ще монети, от ми з хлопцями-однолітками буквально перевіяли перепалок. І недарма. Монет знайшли цілу жменю. А потім ще й порилися на місцині, звідкіля брався торф. Там в основному знаходили черепки від посуду. Схоже, потрапили на колишнє помешкання людей. Отак — із монет та посуду — почалася моя колекція. Продовжилася крем’яними знаряддями. Потім — витворами народного ремесла. Чимало цікавого з народного побуту є у рідних Берегах, довколишніх селах. Існуючих і неіснуючих. Є таке колишнє село Пуца. Воно мені змалку пам’ятається десятком залишених напризволяще хат. Стояло село за Іквою, доводилося перепливати цю річку — інколи на хатніх дверях. А потім нишпорити по закинутих старих оселях, напіврозвалених. Здавалося, нічого цінного там уже бути не може. Але ми знаходили й ікони, і скрині, і дерев’яні праски, рублі, і навіть ткацького верстата. З часом у мене з’явилося чимало старовинних побутових речей, що спочивали на горищах, по закутках, а нині на виставці стали експонатами.

Є в архіві Олександра Білецького чимало медалей та орденів, за кожним із яких — людська доля, як і у фронтових листах, що стали для Олександра Білецького ще одним захопленням. 

Почалася колекція листів із фронтових послань діда Федора, потім — із армійських «трикутників», що приходили у село Береги... Зрештою, деякі родини, знаючи краєзнавчий потяг Білецького, уже самі почали приносити йому сімейні реліквії: мовляв, фронтовика не стало, а це нехай нагадує людям про нього.

Гордість колекції — половецька шабля. Якось Олександр Білецький рибалив біля Муравицького княжого городища, згадуваного у «Літописі Руському» за 1149 рік. Закинув вудочку і відчув: щось на гачок потрапило. Тягнути — де там, не піддається. Зайшов у воду й натрапив на залізний предмет. Витягнув із мулу, очистив і побачив, що це — шабля. Щоправда, без дерев’яної рукоятки, у кількох місцях пощерблена, але ціла, ще й із обрисами якогось знака, що, найімовірніше, вказує на клеймо майстра.

А «найсвіжіша» його знахідка — іконка Cвятого Миколая.

— Восени я вирішив помандрувати на місцину, де колись було село Зади, — каже пошуковець, — там зараз уже майже все зоране-переоране, але є ще кілька місць, що нагадують про колишні помешкання. На одному з них дивом натрапив на іконку. Вона була впресована у камінь, посеред двору. Вочевидь, господар хотів, щоб і після відселення про це місце залишилася пам’ятка. Тепер вона — у моїй колекції. Забрав її, щоб не загубилася серед чагарників, щоб людям нагадувала про село, якого уже немає на землі.

Така ж мета і виставки в музеї, що викликала захопленням у відвідувачів.

Млинів 

Рівненської області.

Діжці та самовару з колекції Білецького — по сто та півтораста років.

Олександр Білецький показує іконку Святого Миколая.

Фото автора.