Надходить час, коли душа звертається до Бога. У кожного свій шлях до віри. Але він завжди тернистий, бо усвідомлений та вистражданий. Тільки той, хто здатен переломити свою свідомість, переступити через гординю і визнати свою недосконалість, може пізнати Божу благодать, істину, заради якої ми живемо.
Для мене Свято-Покровська Голосіївська пустинь стала відкриттям. У монастир я забрела, як сліпе кошеня, у пошуках душевного тепла. Завжди мріяла відвідати святі місця. Усе думала, з’явиться вільний час — вирушу в паломництво. Але постійно заважали, як мені здавалося, важливіші справи. І от одного разу, як грім серед ясного неба, вирок лікарів: «У вашого батька злоякісна пухлина». Усе попливло перед очима. Тільки долинали голоси: «Ви ж розумієте, він — ліквідатор. Мало шансів вижити після операції...». Кинувши все, я побувала в православних монастирях Києва. Просила Бога за батька, але все ж таки лежав камінь на душі. Напередодні операції прийшла до матінки Аліпії, про яку багато чула. Спустилася в малий храм. Певний час стояла, немов у прострації. Адже мене ніколи батьки не водили до церкви, не вчили хреститися. Як молитися я теж не знала. Досі дивуюся, як батько, тоді ще партійний працівник, примудрився потай охрестити мене...
Я підійшла до усипальні матінки Аліпії й почала подумки з нею говорити. Розповідала про те, що мені більше нікуди йти по допомогу, й просила сотворити маленьке диво заради того, кого люблю більше, ніж життя! Мені здавалося, що я божеволію, розмовляючи з холодним гранітом. Але щось підказувало, що саме так і має бути. Подолавши якийсь внутрішній опір, несподівано для себе опустилася на коліна й схилила голову. Відчуття було таке, ніби зараз провалюся крізь землю від своєї гордині, але натомість раптом заплакала. Уперше за стільки днів...
Увечері відстояла службу. Вона здалася мені такою довгою та болісною! А потім я наче розчинилася в просторі. Почала молитися й просити порятунку для батька. Чіплялася за надію, як потопаючий за соломинку. І вірила.
Мій друг, який супроводжував мене того вечора, здивувався, як я на шпильках стільки вистояла. Залишаючи храм, я знову подумки попросила матінку Аліпію простити гріхи моїх батьків і вимолити в Бога відстрочку для душі, що заблукала.
Ми вийшли на вулицю. Відразу повіяло холодом і ми вже уявили, як ітимемо неосвітленою дорогою через ліс. На маршрутку для паломників не встигли, бо зайшли ще на могилку до матінки Аліпії. Ноги гуділи. Там-то я й помріяла вголос, що добре було б зараз сісти в теплий автомобіль, влаштуватися на зручному сидінні й під тиху музику доїхати до самісінького будинку. І одразу ж красномовно описала новеньке авто сріблястого кольору, що виникло в уяві. Друг лише посміявся з моїх фантазій і ми пішли дорогою, аж раптом біля нас зупинилася іномарка... Сріблястого кольору! Чийсь привітний голос запропонував нас підвезти. Як виявилося, це був бізнесмен, який, як і ми, затримався після служби. Йому було по дорозі, тому підкинув нас до самого будинку. Ми розповіли йому про наше бажання біля могилки матінки Аліпії, на що він усміхнувся й з упевненістю сказав, що матінка всіх чує й кожному дає по вірі його.
...Операція пройшла успішно. Тато живий донині, а я щиро дякую Богові, що привів мене до віри, не дав зламатися під вагою хреста. І особливо вдячна матінці Аліпії за її милосердя та підтримку. Я переконалася, що святі допомагають, якщо ти дійсно потребуєш допомоги й чекаєш на неї. Тепер я приходжу до монастиря не для того, щоб просити, а для того, щоб сказати спасибі. Спасибі за все: за порятунок, сльози, страждання. Адже тільки так людина може прийти до віри — через випробування, смирення, покаяння та надію.
На знімку: батьки автора відзначили золоте весілля.
Фото автора.
Фоторепродукція з сайту www.konca.net.ua.
подвижники благочестя
Навіть після смерті творить дива
У всі часи були згадки про прозорливих старців, які з благодаті Духа Святого знають усе про людину, навіть не бачачи її, можуть розповісти про неї. Не треба далеко ходити: у Києві жила понад сорок років блаженна стариця Аліпія (у миру — Агафія Авдєєва). Наша сучасниця народилася приблизно 1905 року й померла 1988-го, передбачивши точну дату своєї смерті — 30 жовтня.
З дитинства вона зазнала неймовірних скорбот і злиднів. У вісім років дивом залишилася живою, а над тілами розстріляних батьків за ніч сама прочитала весь Псалтир, який згодом вивчила напам’ять. Потім почалося її скитальницьке життя, переслідування та бідацтва. Прийняла чернецтво в 1940-х роках у Києво-Печерській Лаврі, дивувала паломників тими муками, на які себе прирікала. Харчуючись лише сухарями та водою, три роки жила в дуплі дуба, де можна було перебувати тільки напівзігнувшись. Незважаючи на це, на ній завжди був чистий одяг. 10 років довелося їй провести в більшовицьких тюрмах та фашистських концтаборах, завдяки її молитвам десятки в’язнів вийшли з катівень непомічені охороною. На шиї до самої своєї смерті вона носила важку в’язку ключів — вериг. За кожну врятовану нею людину додавався ключик...
1979 року монахиня Аліпія оселилася в крихітній хатинці в старому глухому лісі на руїнах знищеної 1926-го Голосіївської пустині. За смиренне несення митарств та духовні подвиги Господь наділив Аліпію даром зцілення й пророкування. Їй було відкрито, що відбувається або відбудеться з людиною. Попереджала вона про небезпеку, допомагала уникнути спокус, захищала від лиха, що насувається. Монахиня могла чути на відстані того, хто її кликав.
Неймовірно: але вона їжею лікувала людей, які йшли до неї потоком по допомогу в життєвих справах, зціленні від недуг. З молитвою готувала для них борщ та кашу. Відповідала на думки людей, скаже: так не роби або вчини так. Розуміла мову звірів і птахів. У своїй хатинці прихистила дюжину котів, які допомагали їй лікувати людей.
Ще сильніше дар зцілення Аліпії проявився після смерті. Щодня до її усипальні йдуть паломники з різних куточків країни й отримують допомогу по вірі своїй. І хоча матінку Аліпію ще не зараховано до лику святих, в окремих храмах є її ікони, а віряни читають присвячений їй акафіст. На думку намісника Голосіївської пустині, канонізація блаженної відбудеться незабаром.
Людмила БУСИНКА.
Хрест у небі над храмом під час перенесення в Голосіївський монастир мощей черниці Аліпії.
Фото з сайту www.3rm.info.
