«Канонічні» підручники та словники з філософії й досі продовжують переконувати нас, що вся антична філософія є «грецькою». Цікаво тільки, як таке могло статися, що з античних часів «мудрі» греки протягом понад двох тисяч років поспіль не спромоглися дати мислителя рівня Григорія Сковороди, конституціоналіста рівня Пилипа Орлика чи поета рівня Тараса Шевченка?..

 

Чому і як таке могло статися, ми вже знаємо. Безпрецедентні і масштабні фальсифікації було здійснено під час 

протистояння ідеологів іудео-християнської Священної Римської імперії германської нації та мусульманської Османської імперії.

Означені вище глобальні державні утворення після падіння Великої Романії (столиця — Візантій) змагалися за право називатися політичними спадкоємцями цієї тисячолітньої античної цивілізації, зруйнованої іудео-християнською та ісламською цивілізаціями.

На першому етапі антична цивілізація (релігія, філософія, культура) була здебільшого знищена зсередини іудео-християнською цивілізацією, яка захопила владні позиції в найбільшій тогочасній імперії світу — Великій Романії («Римі»).

Саме в цей час (ІІІ—ІV ст. н. е.) занепадають античні міста-поліси в Українському Причорномор’ї, а іудео-християнські богослови кардинально переписують на свою користь головну релігійно-ідеологічну книгу Великої Романії — Біблію. Вони дописують у первісний текст Біблії більш пізній за часом написання «Старий заповіт» (міфічну історію єврейського народу) і змінюють історію скіфського/коптського пророка і Божого сина Їсуса Христа, назвавши її «Новим заповітом».

Розгром античної цивілізації, розпочатий іудео-християнською цивіліза-цією, довершує ісламська цивілізація, адепти якої в XV столітті захоплюють Велику Романію і створюють на землях Малоазійської України Османську імперію, перейменувавши Константинополь на Істамбул.

У цей же час залишки іудео-християнської цивілізації здійснюють пере-групування на території Західної Європи в рамках конфедеративного державного утворення Священної римської імперії германської нації.

Султани Османської імперії (за давньою звичкою завойовників) не лише привласнюють землі Романської імперії, а й беруть собі титул імператорів Великої Романії. І це була не тільки віртуальна гра марнославства турецьких султанів. Титул імператора Великої Романії давав юридичне право на подальшу експансію мусульманських військ на територію Західної Європи (мал. 1). Але ж там намагалася інтегруватися тогочасна іудео-християнська Європа!

Саме в рамках цього геополітичного протистояння іудео-християнської цивілізації, яка чомусь вважала себе спадкоємицею античної цивілізації, й було реалізовано німецькими істориками (XVІ—XVІІ ст.) спецпроект «Антична Греція».

У рамках цього інформаційного спецпроекту вони перетворили Рому (скромну провінцію Великої Романії в Італії) на тисячолітній «Великий Рим», а Велику Романію, яка контролювала Причорномор’я, Малоазійську Україну (нині — Туреччина) та Середземномор’я, назвали видуманим словом «Візантія», скориставшись тим, що столиця Великої Романії Константинополь раніше звалася Візантій.

Відповідно до цього всі інтелектуальні напрацювання української античної цивілізації (філософія, міфологія, історія) було приписано так званій «Античній Греції», яку назвали предтечею так званої «римської» цивілізації, застосувавши термін «греко-римська цивілізація».

Проте навіть така фундаментальна «зачистка» античної філософії, міфології та історії, які були напрацьовані предками українців, не змогла повністю сховати скіфо-арійських джерел інтелектуального потенціалу античної цивілізації.

Зокрема, варто лише прочитати таку фразу Геродота: «...Серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності та Анахарсія».

Понтом елліни називали в античні часи Чорне море. Припонтійські краї — це території таких сучасних держав, як Україна, Туреччина, Румунія, Болгарія, Росія, Грузія.

Сучасна Туреччина займає територію колишньої Малоазійської України (Троя, Мілет, Карія і т. ін.), Румунія і Болгарія розташовані на землях фракійців, які прийшли на Балкани з Українського Приазов’я і мають, за даними Стефана Візантійського, скіфське походження. Нинішні землі Ставропольського і Краснодарського країв, Курської та Ростовської областей сучасної Росії, Чорноморське узбережжя Кавказу — також етнічні українські землі.

І саме на древніх українських землях і народжується культурно-цивілізаційний феномен еллінізму, який в XVІ—XVІІ століттях історики Священної римської імперії германської нації припишуть спочатку грекам, а через них і собі.

Як стверджують Станіслав Бондар і Петро Кралюк, «...елліністичні тенденції у Північному Причорномор’ї виявилися ще раніше, ніж у «материнській» Греції. Незадовго до походів Олександра Македонського боспорський цар Лев-кон І (близько 389—349 рр. до н. е.) здійснив низку завоювань, у результаті яких до складу Боспорської держави увійшли не лише давньогрецькі міста-колонії, а й території, населені «варварськими» племенами. Як наслідок була створена типова елліністична держава, що в ІV—ІІІ століттях до н. е. переживала період свого піднесення».

Отже, найрозумнішим в Елладі, яка насправді розташовувалася на території України, на думку Геродота, був скіфський філософ Анахарсій.

«Канонічна» філософія переконує нас, що антична філософія почалася у VІ столітті до н. е. з мілетянина Фалеса, який походив з давнього фінікійського роду.

Мілет заснували, за даним російських істориків Л. Гіндіна та В. Цимбурського, дорійські племена, які прийшли у ІІІ—ІІ тисячоліттях до н. е. з Північного Причорномор’я.

Головним містом Фінікії був Тір. «Канонічна» всесвітня історія переконує нас, що славетне фінікійське місто Тір розташовано на території Близького Сходу. Проте близькосхідне місто Тір створено лише у XV—XІV століттях до н. е.

Тоді як на території сучасної Одещини розташовувалося одноіменне місто Тір, жителі якого казали Геродоту, що їхньому місту — 28 століть. Сучасна назва цього міста, яке налічує понад 

5 тисяч років історії, — Білгород-Дністровський, що на Одещині.

Далеко не всі античні автори зараховували мілетянина фінікійського походження Фалеса, який, мав скіфо-дорійське походження, до віртуальної групи семи наймудріших філософів того часу. Хоча дехто все-таки вважав його одним із фундаторів філософії, зважаючи на заснування ним першої, відомої нам, філософської школи.

Натомість про видатного скіфського мислителя Анахарсія (з древньогрецької — «небесний глас»), який жив у тих-таки VІІ—VІ століттях до н. е., згадують і Геродот, і Платон, і Аристотель. Його батьком вважали скіфського царя Гнура, а матір’ю — еллінку, ім’я якої історія для нас не зберегла.

Про глибину мислення видатного скіфського філософа Анахарсія можна довідатися хоча б із його розмови з царем Крезом, про яку переповідає нам Діодор Сицилійський:

«Крез, показавши мудрецям благополуччя свого царства, кількість підкорених народів, спитав Анахарсія, як старшого з мудреців, яку із живих істот він вважає найхоробрішою. Анахарсій відповів, що найдикіших тварин, бо лише вони мужньо вмирають за свою свободу.

Крез, думаючи, що він помилився, знову спитав, яку із живих істот він вважає найсправедливішою. Той знову відповів, що найдикіших тварин, тому що тільки вони живуть згідно з природою, а не за законами; природа є творінням божества, а закон — установлення людини, і справедливіше користуватися тим, що відкрито богом, а не людиною.

Тоді цар, бажаючи висміяти Анахарсія, спитав, чи не звірі — наймудріші істоти? Мудрець, згодившись із цим, пояснив, що віддати перевагу істоті природи перед істотою закону є основна ознака мудрості.

Тоді цар із насмішкою сказав, що його відповіді основані на скіфському звіроподібному вихованні».

Отже, за словами лідійського царя Креза, ми чітко розуміємо, що:

1) Анахарсій — старший з античних мудреців;

2) за національністю Анахарсій як один із засновників античної філософії — скіф.

Як розповідає античний автор ІІ століття н. е. Лукіан, сам Анахарсій, який був похований на Херсонщині, поклонявся арійським богам Аресу і Сальмоксію. А скіфського бога Сальмоксія, на нашу думку, і слід вважати одним із перших античних філософів...

Стефан Візантійський (V ст. до н. е.) у своїй праці «Етніка» пиcав, що скіфи — фракійське плем’я. Відомий філософ Діоген стверджував, що скіфи приносили Сальмоксію жертви, оскільки вважали його богом. А сам Сальмоксій уважався також богом війни у гетів, котрих також вважають фракійцями, як, власне, і самих скіфів.

Саме в гетів вперше зустрічається віра людей в безсмертя. Гети вважали, що люди не помирають, а після загибелі йдуть до Бога. Ця «скіфська» теза потім з’являється в християнстві та інших світових релігіях.

Отже, ми переконуємося, що творцями так званої «грецької» філософії насправді є скіфський бог безсмертя — Сальмоксій та його жрець — Анахарсій, якого лідійський цар Крез називав старшим із мудреців.

Ви будете здивовані, але, за свідченням античного історика Порфірія, Сальмоксія гети також називали Гераклом. А Геракл, як ми вже знаємо, вважається прабатьком скіфів-дорійців, які є предками українців!

Валерій БЕБИК, професор, проректор Університету «Україна», голова робочої групи із суспільних комунікацій Громадської гуманітарної ради при Президентові України.

(Далі буде).

 

Мал. 1. Експансія Османської імперії, яка після завоювання земель Малоазійської України (XV ст.) прагнула завоювати всі землі колишньої Великої Романії, заснованої вихідцями з Великої України — дорійцями (VІІ ст. до н. е.).

 

Мал. 2. Античні (скіфо-еллінські) держави (І тис. до н. е.): Фінікія (столиця — Тіра), Еллада (земля Зевса/Іла/Ілії, столиця — Ольвія), Скіфія/Гілея (земля Ах(г)ілла), Геракліда (земля Геракла, столиця — Херсонес), Боспор Кіммерійський (земля сіверів/сумерів/шумерів, столиця — Пантикапей).

 

Мал. 3. «Старший» античний мудрець — Великий скіф Анахарсій (VІІ—VІ ст. до н. е.).

 

Мал. 4. Карта держави Лідії (VІ ст. до н. е.), яка контролювала велику частину земель Малоазійської України (Трою, Мілет тощо).