Цей документ, відомий як Гельсінський акт, став визначною віхою в історії післявоєнної Європи й заклав основи сучасної системи європейської безпеки. Саме цей акт започаткував процес, наслідком якого стало створення Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).
У заході взяли участь 35 країн, зокрема всі держави Європи (окрім Албанії, яка приєдналася пізніше), Сполучені Штати Америки, Канада та срср. Заключний акт був підписаний главами держав і урядів, зокрема лідерами таких країн, як срср (Леонід Брежнєв), США (Джеральд Форд), ФРН (Гельмут Шмідт), Франція (Валері Жискар д’Естен), Велика Британія (Гарольд Вілсон). Українська РСР, яка на той час була однією з двох союзних республік срср представлена окремо в ООН, також стала стороною-підписантом.
Заключний акт не мав статусу юридично зобов’язуючого договору, але мав значну політичну вагу. В ньому було закріплено 10 основоположних принципів міждержавних відносин (так званий Гельсінський декалог), серед яких: суверенна рівність держав, непорушність кордонів, територіальна цілісність держав, вирішення спорів мирними засобами, невтручання у внутрішні справи, заборона застосування сили, повага до прав людини та основних свобод, рівноправ’я і право народів на самовизначення, співробітництво між державами, сумлінне виконання зобов’язань за міжнародним правом. Ці принципи стали наріжним каменем взаємин у Європі та надалі були включені в численні міжнародні документи. Особливого значення набув пункт про права людини, який став одним із інструментів для правозахисних рухів у країнах Східного блоку, зокрема й в УРСР. Саме на основі Гельсінського акта у 1976 році в Києві виникла Українська Гельсінська група, яка виступала на захист громадянських прав і свобод.
Гельсінський акт поклав початок діяльності Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що функціонувала як форум для діалогу між Заходом і Сходом у період «холодної війни». З розпадом срср і змінами геополітичної карти Європи НБСЄ трансформувалася в повноцінну міжнародну організацію — ОБСЄ, яка офіційно отримала цю назву на саміті в Будапешті в 1994 році. Сьогодні ОБСЄ об’єднує 57 країн Північної Америки, Європи та Центральної Азії. Її мандат охоплює: запобігання конфліктам, підтримку демократичних інститутів, моніторинг виборів, сприяння правам людини, допомогу у роззброєнні.
Після початку російської агресії проти України у 2014 році ОБСЄ відігравала ключову роль у спостереженні за ситуацією на Донбасі через Спеціальну моніторингову місію (СММ). Хоча з початком повномасштабної війни у 2022 році місія була змушена припинити роботу, ОБСЄ продовжує підтримувати Україну в гуманітарному, політичному та експертному напрямах.
Для України Гельсінський акт мав не лише міжнародне, а й національне значення. Саме завдяки йому з’явилися правові підстави для обстоювання державного суверенітету, непорушності кордонів та прав людини. Історія Української Гельсінської групи, долі її учасників — від Василя Стуса до Левка Лук’яненка — є яскравим прикладом боротьби за гідність, свободу і
незалежність, яка завершилася здобуттям державності у 1991 році.
У новітній історії Україна неодноразово зверталася до принципів Гельсінського акта, зокрема під час засудження незаконної анексії Криму та окупації частини Донбасу. Гельсінський документ залишається живим нагадуванням про важливість міжнародного права та зобов’язань.
Постановою Верховної Ради України № 3536-IX від 21 грудня 2023 року «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках» передбачено вшанування 50-річчя підписання Заключного акта НБСЄ. Цей ювілей є нагодою для широкого суспільного обговорення питань миру, європейської безпеки, прав людини та місця України в євроатлантичному просторі.
У контексті нинішніх загроз для миру в Європі та порушення міжнародного права, зокрема агресії росії проти України, Гельсінський акт не втратив своєї актуальності. Навпаки, його принципи — це орієнтир для сучасного світу в боротьбі за справедливість, суверенітет і демократію.
Пресслужба Апарату Верховної Ради України.
