Де ж була путінська «Новоросія», коли Північне Причорномор’я розвивали німецькі колоністи?

Директор архіву Андрій Яценко обережно розгортає мапу-план Херсонського повіту Таврійської губернії, датовану 1789 роком (на знімку). Заштриховано на ній порт і верф у центрі повіту, а також ділянки, де ведеться сяке-таке господарство (1). Це менше десятої частини від загальної площі повіту, а сірим замальовано території, де ніякої господарської діяльності не ведеться взагалі (2). Друга мапа-план датована 1894 роком і рясніє позначками сіл, хуторів, допоміжних споруд. І все це з’явилося завдяки єдиному, грандіозному за тодішніми мірками, інвестиційному проекту, якому дав відмашку Микола І, але здійснював герцог Ангальтський Фердинанд.

 

Указом імператора від 2 березня 1828 року герцогу дарувалися «на вічні часи» дві велетенські ділянки Дикого Поля площею відповідно 6 тисяч на 42 345 десятин, із правом продавати та передавати їх у спадок, десять років не платити з них жодних податків, безмитно виробляти вино та пиво, чинити суд і поліцейські функції. За це інвестор був зобов’язаний через ті ж десять років представити помістя не менш ніж із двадцятьма тисячами голів породистих овець та достатньою кількістю родин, необхідних для догляду за тваринами. І свої зобов’язання герцог Фердинанд взявся виконувати настільки ж добросовісно, як нині їх виконують компанії з його рідної Німеччини. Вже протягом літа 1828-го на територію нинішньої Херсонщини з його володінь рушили три отари з 8 тисячами голів породистих овець та сотнею перших переселенців, з-поміж яких були не тільки вівчарі й підпаски, а й вчителі та ремісники — закладалося ядро колонії, орієнтованої саме на різнобічний розвиток, а не тільки на тваринництво.

Як відомо, герцог Ангальтський свої інвестиційні зобов’язання перед короною Російської імперії навіть перевиконав і потім вигідно продав колонію колезькому асесору Олександру Фальц-Фейну — засновнику знаменитої Асканії-Нова. Про те, що залишив він нащадкам, можна судити за іншим планом-мапою з Херсонського обласного державного архіву, виготовленим на замовлення його удови Софії Фальц-Фейн. Окрім нерухомості господарського призначення, на плані вже позначено хутір Дофіне, села Щетинцеве, Преображенка, Миролюбівка, Новопавлівка, Весела Олександрівка. Переважна більшість з них існує й нині, що доводить: місце розташування інвестор вибрав грамотно і запас міцності вклав достатній.

Але насправді герцогські, а згодом баронські володіння — лише краплина в морі німецької колонізації губернії. Архівні джерела свідчать: під час війни Російської імперії із кайзерівською Німеччиною у 1914-му на Херсонщині нові російські назви з патріотичних міркувань примусово отримали 38 німецьких колоній. А до Другої світової війни тут нараховувався 61 населений пункт із перевагою німецькомовного населення. Та крім німців, були й шведи, чиї нащадки досі живуть у Бериславському районі області — кілька років тому їх навіть відвідували король і королева Швеції.

Звісно, у 1941-му більшість етнічних німців з Херсонщини депортували у Середню Азію чи Сибір, і колонії не відродилися. Та це не зменшує їхнього внеску у створення в Дикому Полі процвітаючого анклаву — німці й шведи варили тут добре пиво та виготовляли знамениті ковбаси, закладали верфі, машинобудівні заводи та млини й вирощували племінну худобу. Старожили досі пам’ятають, якими були історичні назви їхніх сіл і селищ і хто насправді будував ту чи іншу ферму або завод. У сучасній Херсонській області немає району, де не відмітилися б німецькі чи шведські колоністи, але Німеччина та Швеція територіальних претензій до України, зрозуміло, не пред’являють. Це старанно намагаються забути новітні варвари з Московії, але від того Херсонщина більше схожих рис із омріяною Путіним «Новоросією» не здобуде. Вона — яскравий приклад успішності економічної співпраці з Європою, і такою залишиться назавжди.