Подивитися в очі дитині — і взяти на себе відповідальність за її виховання. На жаль, до цього готові не всі

Якось довелося побувати на концерті, в якому брали участь вихованці дитячого будинку. Тонкий і дзвінкий голос однієї п’ятирічної дівчинки просто підкорив серця присутніх дорослих. Деякі жінки не змогли втримати емоції, що нахлинули, і діставали з кишень носові хустинки, а коли свято закінчилося, підійшли до маленької артистки. Хтось поцілував її, хтось почастував мандаринкою. А дитина брала кожного за руку, заглядала в обличчя й запитувала: «Ти моя мама?» Якщо бути до кінця відвертою, то це безневинне дитяче запитання просто збентежило: з одного боку, не хотілося кривдити дитя, з другого — не хотілося їй брехати, давати якусь надію. У цій ситуації на думку спала найпримітивніша відповідь: мовляв, незабаром прийде твоя мама й забере тебе додому. Але коли ми дізналися історію дівчинки, за цю відповідь стало соромно... Дівчинку випадково знайшли взимку в занедбаному будинку, в якому стояла мінусова температура. Вона не їла і не пила три доби. Ще б трішки — і дівчинка загинула б від переохолодження й голоду. Мати розшукали в одному з притонів. Завдяки старанням медиків дівчинка вижила й виявилася напрочуд талановитою. Згодом дізналися, що її вдочерила одна родина. Подробиці того, як надалі склалася її доля, довідатися не вдалося.

У Луганській області кількість сиріт становить 5,4 тисячі, з яких біологічне сирітство мають лише 10 відсотків дітей. Ці показники передусім можна було б пояснити економічною ситуацією регіону, яка породила депресивні території й, відповідно, низький соціальний рівень життя. Однак фахівці вважають, що основною причиною сирітства дітей є все-таки низька духовність окремої частини населення області, порушення ними канонів сімейного устрою.

На щастя, останнім часом набула розвитку тенденція всиновлення сиріт або встановлення опіки над ними. На сьогодні, наприклад, в інтернатах, дитячих будинках, тобто на державному утриманні перебуває тільки 1200 дітей, а більш як 4 тисячі дітлахів виховуються в прийомних родинах. Це гарний показник, якщо врахувати, що ще кілька років тому бажаючих взяти дитину під опіку було менше. До того ж насторожувала та обставина, що виховувати дитину, в якої батьки позбавлені своїх прав, не бажали навіть близькі родичі. Сьогодні, коли держава бере на себе частину матеріальних видатків, пов’язаних з вихованням дітей у прийомній родині, охочих стало більше. Причому, що особливо радує, на виховання почали брати хворих дітей. Екологічна ситуація регіону, на жаль, сприяє появі сиріт. В окремих випадках діти народжуються з фізичними й розумовими вадами, і батьків, готових покласти своє життя й кошти на те, щоб виходити, виховати рідне дитя-інваліда, у нас не так і багато.

Щорічно статусу сироти в області набувають близько 900 дітей, а отож кількість дітлахів, яка вимірює проблему сирітства, ніяк не вдається знизити. Цифра 5,4 тисячі поки що продовжує залишатися стабільною, незважаючи на те, що показники всиновлення мають тенденцію до зростання. Пояснення просте: боротися з наслідками негативного явища суспільства завжди важче, ніж запобігти його появі.

На Луганщині проблему сирітства розв’язують у декількох напрямах. Варто зазначити, що певну роль у цій роботі відіграла обласна телерадіокомпанія, яка вже третій рік поспіль проводить акцію «Кожне життя — надія». Завдяки телепередачам, на які запрошують вихованців дитячих будинків і будинків-інтернатів, свою родину знайшли понад 500 сиріт. Як розповідають колеги-телевізійники, після їхньої передачі в студію надходять десятки дзвінків від жителів області, які хочуть усиновити ту чи ту дитину, навіть якщо вона пересувається за допомогою інвалідного візка. Вони кажуть про те, що «побачивши очі дитини і дізнавшись її історію, не можуть залишитися до неї байдужими».

— Але це тільки частина розпочатої роботи, — розповідає заступник голови Луганської облдержадміністрації Родіон Мірошник. — Сьогодні в області розроблено програму з боротьби з сирітством, над якою працювали професіонали — педагоги, юристи, психологи, працівники соціальних служб і служби зайнятості. Ми намагаємося побудувати всю логіку наших дій з таким розрахунком, щоб сироти були охоплені нашою увагою від самого народження до першого робочого дня. Головні наші зусилля спрямовані на те, щоб знайти для дитини родину з гарною атмосферою, яка б за певної державної підтримки взяла на себе її виховання і освіту. У цьому плані ми зацікавлені в створенні сімейних дитячих будинків. Успіхи є. Скажімо, якщо два роки тому таких будинків в області було лише два, то сьогодні їх уже одинадцять. Нині ми працюємо над створенням типового сімейного дому, в якому виховуватимуться десятеро прийомних дітей і який матиме все необхідне для нормального життя — город, сад, пральню, подвір’я тощо. Для його будівництва буде залучено державний і обласний бюджети, а територіальні громади ми попросимо відвести землі під будівництво. Питання вартості землі для таких цілей місцеві ради вирішать самостійно. Але я припускаю той варіант, що територію для дитячого будинку вони виділять безоплатно.

Наступним етапом роботи стане створення дитячих будинків нового типу, в яких виховуватимуться близько 50 дітлахів, а не більш як 200, як сьогодні. У цьому разі кожна дитина буде охоплена увагою, тим паче, якщо йдеться про дітей з фізичними вадами. Луганщина вже давно ініціює ідею, щоб дитячі будинки й інтернати використовувалися як місце проживання сиріт. Іншими словами, вони не повинні бути ізольованими, а ходити до звичайної школи, спілкуватися з ровесниками «по той бік дитбудинку». Причому, якщо це обдарована дитина, то в області готові оплачувати її навчання в школі з посиленим або спеціалізованим навчанням. Подумали й про тих, хто хоче продовжити здобувати освіти. У місцях великого зосередження навчальних закладів планується створити соціальні гуртожитки, в яких зможуть жити вихованці будинків-інтернатів на час навчання в коледжах і вузах різної акредитації.

Зі службою зайнятості в області відпрацьовується схема з працевлаштування дітей-сиріт. Але це питання потребує вирішення на загальнодержавному рівні, оскільки йдеться про зацікавленість роботодавця. Його витрати мають компенсуватися принаймні у перший рік працевлаштування сироти на своєму підприємстві. Луганчани вже подали свої пропозиції до Києва і сподіваються на позитивне вирішення цього питання.

За словами Родіона Мірошника, в області нині проробляються найбільш можливі ситуації для того, щоб вчасно й правильно відреагувати на виникнення складної життєвої ситуації дитини-сироти. Іншими словами, не дати їй впасти, якщо спіткнулася. Або її відштовхнули від себе... батьки. Тому в області відкривається десять центрів реабілітації, де дитину не лише погодують, одягнуть-взують. З нею займатимуться педагоги, психологи, юристи. Це трохи інше, ніж притулки, де дітей можна утримувати тільки три місяці. У центрі реабілітації діти можуть перебувати рік. За цей час соціальні працівники й правоохоронці приведуть до пам’яті їхніх батьків, які не виконували своїх прямих обов’язків з виховання. Інакше дітей віддадуть на виховання держави.

Програма з боротьби з сирітством розрахована на п’ять років і, до речі, ще не затверджена, отже, не підкріплена у фінансовому відношенні, але, як запевняє заступник голови облдержадміністрації, «базові моменти починаючи з травня місяця уже відпрацьовано». Тобто база вже є. Луганщина розраховує, що розроблені її фахівцями методики будуть ухвалені на рівні держави й допоможуть колегам з інших регіонів країни.