Одинадцятого липня 1891 року торговець доставив у будинок мешканки американського міста Морисвілля пані Калп партію вугілля. Розколовши одну з брил, щоб скласти шматки в ящик господарка помітила виїмку округлої форми, всередині якої був маленький завдовжки майже двадцять п’ять сантиметрів, золотий ланцюжок тонкої старовинної роботи.
Спочатку місіс Калп подумала, що його хтось випадково впустив у вугілля, але придивившися уважніше зрозуміла свою помилку. Річ у тім, що кінці складеного вдвічі ланцюга були вмуровані в половину щойно розколотої брили. На другій половині залишився відбиток дорогоцінної знахідки. Інакше кажучи, ювелірний виріб знаходився всередині шматка вугілля, і за логікою, потрапив туди під час утворення кам’яновугільного шару. За даними геологорозвідувального управління штату Іллінойс, його вік 260—320 мільйонів років. Проблема в тім, що офіційна історія людства налічує щонайбільше півтора—два з половиною мільйона років.
Це не єдина знахідка, виявлена у вугільних монолітах. У 1912 році робітником муніципальної електростанції міста Томаса, штат Оклахома, Френком Кенвудом усередині вугільної брили було виявлено цілком традиційний залізний кухоль. Свідки зафіксували не тільки знахідку, а і її відбитки на розколі. Вік вугільних шарів, із яких було добуто даний шматок, датується геологами в 312 мільйонів років.
До цього ж періоду належить і кам’яна плита, в яку було вмуровано золоту нитку. Артефакт було знайдено 1844 року в каменоломні неподалік від англійського міста Твід. У тому ж році в Шотландії сер Девід Брюстер виявив ще одну загадку. Цього разу це був цілком тривіальний залізний цвях завдовжки майже 22 сантиметри, вмурований у шматок червоного піщанику нижньодевонського періоду (тобто його вік — 360—408 мільйонів років). Оскільки в товщі каменю виявилася шапочка (протилежний кінець стирчав назовні) сер Девід цілком виключив імовірність того, що цвях було забито в плиту вже після того, як його дістали з кар’єра.
Трохи пізніше, у 1852 році, під час підривних робіт у каменоломні поблизу Дорчестера, штат Массачусетс, серед осколків каменю було виявлено металеву посудину розірвану вибухом навпіл. Половинки склали дзвоноподібну посудину 11 см. заввишки та 16 см. в основі з товщиною стінок близько 3 мм. Її було виготовлено з білого металу, що нагадує цинк або сплав срібла. Стінки посудини прикрашали інкрустовані сріблом зображення шести квіток, а нижню частину оперізував посріблений рослинний орнамент. Таємнича знахідка була вмурована в гірську породу, вік якої гірничий інженер Джон Кеттел, який досліджував унікум, визначив у 600 мільйонів років.
Непояснювані знахідки трапляються і в наш час. Так, 1968 року французький дослідник Дрюе повідомив про металеві труби різного розміру, але однакової напівовальної форми, виявлені в товщі крейди поблизу містечка Сен-жан-де-ліве. Вік породи оцінюється щонайменше в 65 мільйонів років.
Але найбільше вражає уяву знахідка американського кресляра Вільяма Майстера. Будучи жагучим колекціонером і любителем палеонтології, він весь вільний час присвячував пошукові скам’янілостей. Яким же було його здивування, коли розколовши черговий шматок глинистого сланцю він знайшов не тільки очікувані скам’янілості древніх тварин — трилобітів, а й зовсім чіткий відбиток людської ноги. І не просто ноги, а взутої у цілком сучасний черевик. Консультація у взуттєвиків підтвердила, що відбиток безумовно є слідом взуття, виготовленого вручну. На відбитку збереглися навіть сліди стібків, що скріплювали рант із підошвою. Крім того на ньому вочевидь проглядалися характерні сліди зносу взуття.
Проведене пізніше мікрофотографування зразка виявило дрібні деталі перекручених ниток стібків, їхню деформацію і перекоси та паралельний до ниток ланцюжок отворів, зроблених для пропущення стібків. Знахідка ніколи не викликала б сумніву, якби не датування... Вік породи, в якій було виявлено відбиток, майже 550 мільйонів років.
Усі наведені вище історії взято з книги американських дослідників Майкла Кремо та Річарда Томпсона «Невідома історія людства». Автори, спираючись на ці та десятки інших свідчень стверджують, що насправді сучасна людина існує вже сотні мільйонів, а можливо й мільярди (!) років.
Інтригуючу картину, однак, трохи псує єдина істотна деталь. Знахідки, про які йдеться в більшості своїй не збереглися. А справжність тих, що доступні для дослідження, викликає великі сумніви у фахівців. Учені схильні пояснювати їхнє виникнення або природними причинами (гра природи здатна іноді поставити в глухий кут будь-кого), або фальсифікацією (історія знає сотні підробок при цьому дуже часто надто вишуканих).
Але ентузіасти не сумують. З одного боку, історія науки знає чимало прикладів, коли дуже спірні теорії в кінцевому рахунку ставали загальновизнаними істинами. А з іншого — наші уявлення про далеке минуле не зовсім повні. Цілком очевидно, що історія людства аж ніяк не така, як бачимо її ми. Питання про те, яка вона насправді залишається відкритим. Отже, залишається місце і для нових знахідок та відкриттів, і для загадок, і для таємниць, і для містифікацій...
