«Україна — це культурно-освітня колиска, яка виколисувала й виколисує надзвичайно важливі педагогічні ідеї і, зокрема, педагогічні системи, що лягли в основу нових світових концепцій. Одним із одержимців виховання людини є Василь Сухомлинський. У Греції його називають українським Сократом».
Франгос ХРИСТОС, професор, голова Міжнародного товариства прихильників Василя Сухомлинського.
До 85-річчя великого педагога
Кожні п’ять років у Києві та на батьківщині всесвітньо відомого педагога — Кіровоградщині — проходять міжнародні педагогічні читання «Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: особистість учителя». Цього року у читаннях взяли участь гості з більш як 20 країн світу.
Усе звідав у своєму недовгому житті (1918—1970) видатний педагог. А ми тільки тепер починаємо усвідомлювати його велич. Чому так сталося? Тому що винятковість сильної і талановитої людини — у випередженні часу.
Понад 20 років він працював директором Павлиської середньої школи на Кіровоградщині, яка стала експериментальним майданчиком. Тут весь час тривав пошук правди — для дітей і для нас, дорослих. У результаті народилося 48 книжок, 1500 казок, сотні статей, перекладених різними мовами світу.
Запрошуємо до розмови доктора педагогічних наук, академіка АПН України Ольгу Сухомлинську — дочку великого педагога.
— Ольго Василівно, чому свій педагогічний пошук батько починав самотужки?
— Те, що в освіті справи йдуть недобре, він відчув ще на початку 50-х. На свободу виховання дивився по-своєму — у контексті прав дитини. В системі його цінностей з’явилися нечувані для тодішньої ідеології явища — індивідуалізм, культ свободи, самовираження, здоровий скептицизм, гуманізм. Треба сказати, що покоління того часу було вже готове до сприйняття нового, бо були менш отруєні генетичним страхом попередників. Василь Олександрович відверто заявляв: «В особистий світ дитини ніхто не має права втручатися, тим паче колектив. На першому плані має бути не розмите «ми», а «я». Для батька не існувало заборонених тем. Одним із перших він проголосив пріоритетне завдання — виховання сім’янина. З часом приходить до трактування державної Павлиської школи як національної української, сімейно-народної. Він наголошував «школа українська», бо «у людини не може бути дві рідні мови, як не може бути і двох рідних матерів».
А як відстоював педагогічне середовище! Намагався за допомогою школи перетворити весь Павлиш на своєрідний гуманістичний педагогічний простір, де діяли б лише позитивні для виховання чинники. На жаль, смерть (2 вересня 1970 року) не дала довести цю справу до кінця. Школа разом з музеєм його імені й тепер є науковою лабораторією, куди приїздять з усіх світів.
— А що йому найбільше боліло?
— Я нещодавно перечитувала листи Василя Олександровича. Він бачив, що дітей змалку привчали до подвійної моралі, тріскотні.
У нього є оповідання з таким сюжетом: керівництво школи звертається до вишикуваних під горн і барабан дітей: «Зараз старша піонервожата поведе вас до лісу і ви збиратимете жолуді. Ми їх посадимо, а через кілька років з них виростуть дубочки, їх розвезуть повсюди, і зашумлять гаї на нашій Батьківщині». Невдовзі учні побачили в шкільній коморі звалище гнилих жолудів...
У Василя Олександровича є чимало роздумів про мораль державну і особисту. Сам він сповідував християнські принципи.
— У радянські часи одностайно було вирішено, що Василь Сухомлинський — прямий продовжувач справи Антона Макаренка.
— Василь Олександрович спершу сприйняв авторитарну педагогіку, потім у ній розчарувався. Його знання були енциклопедичними. Всередині 60-х він багато в чому відійшов від поглядів Антона Семеновича, зокрема на колектив. В одній із останніх своїх робіт «Идти вперед, не топтаться на месте» проаналізував певні установки А. Макаренка, виступав проти деяких з них. То була дискусія, яка, на мою думку, триває досі — суд колективу чи власні переконання, ласка чи батіг.
— До речі, названу вами статтю і книжки Василь Олександрович писав російською. Чому так сталося?
— Якби його друкували в Україні, цього не трапилося б. Перші його твори з’явилися в Німеччині, Болгарії, Польщі, Угорщині. Я прочитаю його листа до редактора одного з наших солідних видавництв, і запитань з цього приводу, думаю, не буде. «Хотілося мені, щоб казки і оповідання були опубліковані українською мовою. Буде дуже недобре, якщо доведеться перекладати їх на російську. А потім з російської перекладати на українську, щоб видати в Україні».
Казки, оповідання для дітей виходили в перекладі білоруською, англійською, німецькою, литовською... Будь-де на планеті, тільки не на Батьківщині. В Україні за життя так і не видали його. Вже в незалежній Україні побачили світ два томи. Вважаю, що казки «Чиста криниця» і «Вічна тополя» — то вершина творчості Василя Олександровича. В коротких, ємких, повчальних творах прихована педагогіка. Нині автори будь-якої читанки не обходяться без них, бо кожна казочка, притча — це дилема, моральна проблема, яку розв’язують учні. У Сполучених Штатах оповідання Сухомлинського публікували більш як 20 років тому. Вони підказали освітянам, як змінити роботу учнів на уроках читання. Це я знаю від американського професора Метью Ліпмана.
— Василь Олександрович не любив слів-гасел, убачав у цьому фальш, а книжку назвав «Етика комуністичного виховання»?
— Але ж етика. Спробував би він у ті часи написати без слова «комуністичного». Йому й так незатишно жилося. На підтвердження цього наведу редакційний висновок до рукопису книжки «Серце віддаю дітям»: «Автор однобоко, здебільшого на матеріалі природи, вирішує питання морального й естетичного виховання учнів. Треба звернути увагу на комуністичне виховання. Поняття «класова боротьба» автор вирішує переважно у плані абстрактного гуманізму — боротьби добра і зла... Треба дітям чіткіше розповісти, що таке сучасний імперіалізм, формувати в дітей класову ненависть до імперіалістів і неофашистів... У рукописі слово «партія» ніде не згадується, авторові слід розказати, що собою являє партія комуністів, партія Леніна».
Слава Богу, все це в минулому, і нинішнє покоління вчителів працює в нових реаліях, які підказує шкільна реформа, а наблизив її Василь Олександрович Сухомлинський.
