В’їжджаючи до Євпаторії, ми знали тільки, що житимемо в старій частині міста неподалік набережної, базару і центру. І що за 13 доларів за добу в нашому розпорядженні — дві кімнати, окрема кухонька з газовою колонкою і санвузол. «Як з водою?» — поцікавилася. «Не хвилюйтеся, будинок на землі», —заспокоїла мене хазяйка. Це означало, що вона з більшим чи меншим напором надходить цілодобово.
Хазяї
Нам дуже пощастило. Наші хазяї Валентина та Анатолій — інтелігентні, усміхнені та ненав’язливі люди. Останніми роками вони серйозно зайнялися курортним бізнесом, надавши два свої приватні будинки в розпорядження відпочивальників. Кімнати воліють здавати подружжям або сім’ям з дітьми. Люди заздалегідь телефонують з усього СНД, щоб «застовбити» кімнатку на кілька сезонних тижнів. У разі «аншлагу» Валентина та Анатолій можуть порекомендувати недороге житло і гарних хазяїв по сусідству.
До речі, історія їхньої сім’ї романтична, але досить типова для курортного міста. 30 років тому тендітна дівчина з Волги приїхала на відпочинок до Євпаторії, де й познайомилася з Толею. Наступного літа Валя приїхала сюди вже як наречена... Дивлячися на їхні обличчя, можна з упевненістю сказати, що вони й тепер закохані одне в одного і щасливі.
Будинок
Ми потрапили в маленьке затишне подвір’я, обвите виноградом. Лоза надійно ховала наш і сусідські обідні столики від сонця і дощу, дражнячи і спокушаючи гронами ще не стиглих дарів Діоніса. За периметром подвір’я оточували п’ять кімнат, літня кухня, душ і комора. З надр останньої нам одразу видали постільну білизну, посуд та інші господарські дрібниці. Скориставшись моментом, поки чоловік не чув, я відмовилася від телевізора. Про що ні на мить не пошкодувала.
Єдиною істотною незручністю були... двері. Вони з’єднували всі п’ять кімнат і коридорчики в єдину анфіладу. Завдяки цьому чутність по всьому будинку була надзвичайна (особливо вночі), за що ми враз охрестили дім гуртожитком імені ченця Бертольда Шварца.
...І сусіди
Проте сусіди не турбували нас. Одну кімнату займали двоє хлопців з Підмосков’я. Чесно кажучи, бачили ми їх рідко, бо життя вони вели нічне, а вдень відсипалися.
Зате з сім’єю, котра орендувала дві інші кімнати, ми подружилися. Військовослужбовці з Підмосков’я Ірина та Володимир узяли на курорт... лише трьох меншеньких дітей. Компанійська Машенька (4 роки), спокійні та розважливі Ігор (8 років) та Юрко (15 років) насолоджувалися морем і фруктами в Криму, а старший Мишко (22 роки) — свободою від чуйного батьківського керівництва вдома. Володимир більшу частину дня лікував хребет — їздив на цілюще озеро Мойнакі. А Ірина з майстерністю психолога і генерала керувала потішним дитячим хором... До речі, вони умудрилися домовитися з хазяями про геть «смішну» ціну за житло — удвічі дешевше, ніж ми. Взагалі, у сезон реально знайти кімнату від 10—15 гривень з людини.
Дивовижне — поряд
Вирушаючи відпочивати до Євпаторії, обов’язково заплануйте солідну суму на розваги. Ми, навіть не зловживаючи ними, ледь вклалися в три сотні.
Буквально на кожному кроці пропонують екскурсії по всьому Криму: Бахчисарай, Ялта, Севастополь... Але й не виїжджаючи за межі міста, можна побачити чимало цікавого. Блукаючи в лабіринті старих вуличок, ми натрапили на турецькі лазні XVІ століття, теккії дервишів (мусульманський монастир) XV—XVІ століть, Караїмські кенаси (храм і молитовні) початку XІX століття. Щодня наш шлях пролягав повз мечеть Джума-Джамі середини XVІ століття, де кримські хани отримували право на ханство (це єдина багатокупольна мечеть на території СНД). А неподалік неї, також на набережній — величний Свято-Миколаївський храм 1898 року побудови. Дивно, але архітектура мечеті та храму перекликається, адже їхні пропорції та форми мали один прообраз — Софію Костантинопольську. Саме місто неначе поділене на три частини: східну (середньовічні вулички), дореволюційну (дачні маєтки) та сучасну (без коментарів).
З погодою і морем нам також пощастило: поки в Ялті в 9-градусному морі зайти у воду наважувалися лише моржі, ми плескалися в 20-градусному. Медузи нас не турбували, щоправда, кілька днів злегка штормило. Їздили на піщаний Новий пляж (за містом, аж п’ять хвилин маршруткою!). До речі, міські пляжі в Євпаторії безплатні. Офіційно. Але за одну-дві гривні можна потрапити на будь-який закритий санаторний.
Ах, лагман, шурпа, татар-аш!..
Це назви найсмачніших страв татарської кухні. До національних гастрономічних вишуканостей ми прилучалися в невеличкому кафе-ресторанчику «Чокъракъ» (що в перекладі означає «джерело»). Особливої чарівності закладу надавала його неймовірна за столичними мірками дешевизна. Будь-яка із перелічених страв укладалася в суму до шести гривень. А чудовими млинчиками з м’ясом я ласувала за три гривні. Плюс массандрівські вина... Одне слово, свято живота коштувало до 20 гривень.
Ціни на продукти в Євпаторії приємно нас порадували. На базарі фрукти на третину дешевші від київських. Ціни в системі харчування більш ніж прийнятні: гарячі супи від двох гривень, друга страва — близько трьох. Загалом на харчування впродовж десяти днів у нас пішло майже 500 гривень.
Місто-ювіляр
А тепер те, з чого за великим рахунком треба було розпочати. Адже нині наша Євпаторія — іменинниця! Місту цьогоріч виповнюється 2500 років.
До речі, в серпні заплановано торжества з нагоди ювілею. А ми застали підготовчий етап. Багато будов у центрі ще одягнені в реставраційні риштування, але більшість будинків, алей, парків і фонтанів уже мають вигляд немовби заново побудованих. А стіни, вітрини, клумби і навіть вікна трамваїв прикрашає герб міста і напис «Євпаторії — 2500». Одне слово, все свідчить про те, що євпаторійці дуже люблять своє місто. І ця любов напрочуд заразлива. Принаймні ми вдячні йому за чудовий відпочинок і хочемо повернутися сюди знову.
