Україна відзначила 120-ліття художника Михайла Бойчука (родом із села Романівки на Тернопільщині). На юного Михайла звернув увагу меценат, збирач старовинного іконопису митрополит Шептицький. Бойчук навчався у Львові, Відні, Кракові, жив у Парижі, Італії. Виробив особливий почерк: примітивістськими засобами створював свій світ — лагідний, споглядальний, доглянутий. Він недолюблював екстравагантність і цікавився українським фольклором у поєднанні з вивченням ассирійського, єгипетського, греко-римського та візантійського мистецтва. У Києві після революції заснував школу-майстерню монументального мистецтва. 20-ті роки для митця були вкрай бурхливі. Найвагоміша робота цього періоду — фрески в селянському санаторії в Одесі. Живопис Бойчука немов протестує проти дегуманізованої культури тоталітаризму. За офіційною темою (село від кріпаччини до колгоспів) — глибока євро-візантійська традиція. Остання робота Бойчука — розпис Харківського Червонозаводського театру в 1933—1935 роках (40-метрові фрески згодом знищено). 1936 року Майстра та його учнів (І. Падалка, В. Седляр, Софія Нелепінська-Бойчук) звинуватили у створенні "терористичної організації" і розстріляли. Так завершилася доля видатного митця і його школи.