Вихованню дітей завжди і всюди приділяли багато уваги. От тільки методи у всіх різні. Хтось вважає, що маленькому чаду потрібно давати максимум свободи і в усьому потакати, інші — навпаки обирають залізний кулак і тілесні покарання. Велике значення відіграють і складені віками народні традиції і підходи до виховання підростаючого покоління.
Для європейців жителі східних країн завжди асоціюються з глибокою життєвою мудрістю. На Тибеті, де основою віросповідання є буддизм, найголовніший принцип виховання — жодних тілесних покарань чи принижень. Адже діти ще слабкі і не здатні відповісти дорослим силою. Тибетський метод ділить увесь період дитинства і дорослішання на три п’ятирічки.
Перша: від народження до п’яти років
З появою на світ малюк потрапляє у казку, адже ставляться до нього як до царя. Йому дозволяється робити все, що заманеться. Ніхто нічого не забороняє і не сварить. Якщо чадо хоче зробити шкоду чи погано поводиться, його потрібно відволікти чи зробити переляканий вираз обличчя — діти прекрасно розуміють таку мову. До 5 років дитинка не вміє будувати довгі логічні ланцюги і не розуміє наслідків одних чи других вчинків. Наприклад, не усвідомлює, що для купівлі якої-небудь речі потрібно багато працювати і заробляти гроші. А тому, караючи за зламаний годинник чи розбиту вазу, ви навчите не дбайливо ставитись до речей, а бездумно підкорюватись сильнішим. Тибетські мудреці вважають, що будь-які покарання до п’яти років — це моральне придушення дитини з позиції сили. Якщо робитимете це постійно, то врешті-решт придушите інтерес до життя, активність і допитливість малюка, які закладаються у цей період.
Друга: до десяти
Відсвяткувавши свій п’ятий день народження, малюк із казки потрапляє прямісінько в рабство. До десяти років тибетці радять ставитись до дитини як до раба, даючи завдання і вимагаючи їх негайного якісного виконання. У цьому віці стрімко розвиваються інтелектуальні здібності і мислення, тому потрібно якомога більше їх навантажувати. Головне завдання батьків — навчити дитину прогнозувати реакцію оточуючих на власні вчинки і викликати прихильність до себе. Корисно буде віддати чадо до музичного, танцювального чи художнього гуртка, а також обов’язково привчати до посильної допомоги батькам у домашніх справах. За непослух чи невиконання завдання можна й покарати, але у жодному разі не фізично. «Сюсюкати» і виявляти жалість категорично заборонено: це може спричинити розвиток інфантилізму.
Третя: до п’ятнадцяти
Після десяти років з дитиною потрібно спілкуватись і поводитись як із дорослою людиною, тобто на рівних: радитись із різних питань, брати до уваги її поради, давати свободу і заохочувати до самостійності. Якщо ви хочете нав’язати підлітку якусь свою ідею, це потрібно робити методом «оксамитових рукавичок»: підказками, порадами, а не заборонами і повчаннями. У цей період формується самостійність і незалежність мислення, тому намагайтеся менше опікуватися дитиною. В майбутньому надмірна турбота може призвести до невпевненості підлітка у собі і сильної залежності від оточення (не завжди хорошого).
І після
На думку тибетців, після 15 років виховувати людину вже пізно: особистість уже сформувалась. Тож батькам лишається тільки ставитися до чада з повагою, змиритися з його характером і пожинати плоди своїх зусиль.
