Колишньому фронтовику вінничанину Андрію Єрмолайовичу РИБАКОВУ — 90! Унікальної біографії людина. На війну з фашистами пішов зі шкільної парти, у неповні 18 уже отримав дві бойові медалі! На фронті прославився тим, що брав у полон двох ворожих генералів. Ветеран досі працює! Навіть у свій 90-й день народження, як завжди, прийшов на роботу у рідний Вінницький аграрний університет.

Врятувало... поранення

У травні 1941-го Андрій, який проживав з батьками у Літинському районі на Вінниччині, поїхав у Росію провідати дідуся з бабусею. А в червні розпочалася війна. «Там я вже й залишився, — розповідає Андрій Єрмолайович. — Два роки ходив у школу. Коли був у випускному класі, у 1943-му, вийшов наказ Сталіна — для випускників навчальний рік завершити достроково. Уже в лютому нам вручили атестати і викликали у військкомат...»
Так у 17 років і 2 місяці Андрій опинився у підрозділі з підготовки бійців-піхотинців. Курси були короткі. Далі — фронт. «Видали нам, молодим-зеленим, гвинтівки-трьохлінійки, загнали в окопи і дали наказ: «Ні кроку назад!» І через деякий час після запеклих боїв із 800 безвусих десятикласників у живих лишилося менше сотні... Мабуть, і я б там зостався на віки, якби не поранення». 
У шпиталі бійцю Рибакову вручили аж дві нагороди — медалі «За відвагу» та «За бойові заслуги». Юнак неймовірно пишався ними і дуже боявся загубити. 
Після лікування попросився в авіацію. Пройшов навчання на курсах і потрапив у групу штурмового авіадесантного спецпідрозділу. Його завданням було прикриття з повітря наступу піхоти, десантування у тилу ворога або в гарячих точках. Після одного з таких завдань на грудях Рибакова з’явився ще й орден Бойового Червоного Прапора.

«Він сам потрапив нам до рук»

— Узяти в полон німецького генерала нам поталанило, — розповідає фронтовик. — Він сам нарвався на нас. Було це влітку 1944-го. Наша дивізія вела бої під містом Броди Львівської області. Командування 1-го Українського фронту готувалося до стратегічної наступальної операції, яка увійшла в історію війни під назвою Львівсько-Сандомирська. Того дня після виконаного завдання ми зупинилися перепочити на лісовій галявині. Лісовими дорогами чи просіками могли рухатися тільки мотоцикли. Гул моторів почули задовго до того, як вони наблизилися до нас. Дорога проходила поруч, тому одразу зайняли позицію. До нас наближалися три мотоцикли. На першому й третьому в колясках сиділи фашисти зі зброєю напоготові. У колясці середнього мотоцикла сидів генерал!
Рішення було прийнято миттєво. Із засідки ми вийшли, щойно фашисти наблизилися до нашого місця. Знищили охорону. Генерал оцінив ситуацію і зрозумів, що чинити опір нема сенсу. По рації передали інформацію у штаб дивізії. Супроводжували полоненого пішки. Йшли лісом, болотами. Про те, що полонений — командувач німецької дивізії, дізналися пізніше. За участь у взятті генерала Рибаков отримав орден Бойового Червоного Прапора. Загалом на лацкані його військового однострою — шість орденів.
За місяць до завершення війни Рибакова відправили на Далекий Схід. Там тривали бої проти Японської армії. 19 серпня 1945 року Рибаков разом із підлеглими доставив полоненого генерала Квантунської армії.
Понад 30 останніх років Андрій Єрмолайович працює в аграрному університеті. Нині він старший фахівець лабораторії машин і механізмів факультету механізації сільського господарства. У ветерана багато друзів і знайомих. Адже раніше, у партійні часи, керував низкою районів області. Скромна квартира фронтовика аж ніяк не свідчить про те, що колишній «партократ» нажив статків. Відколи не стало дружини, мешкає один. Сам готує, пере. На запитання, чому не купить пральну машину, жартує: «Хочеш, щоб я розледащів?..»
До ста літ вам топтати ряст, шановний ветеране!

Вінницька область.

 

 

Андрій Рибаков і його бойові нагороди.

 

 

90-літній ветеран у колі студентів Вінницького національного аграрного університету.

Фото автора.