У кабінеті заступника директора Дніпровського академічного українського музично-драматичного театру імені  Т. Г. Шевченка Тетяни Сторожук поряд з афішами на стінах — численні подяки. Зокрема — за популяризацію української культури та підтримку нашої армії і населення Мар’їнського району в зоні проведення АТО, за культурно-мистецьку діяльність у частинах Оперативно-тактичного угруповання «Маріуполь», що діють на території Донецької та Луганської областей, за плідну співпрацю з командуванням військових частин оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України, від командування оперативно-бойової прикордонної комендатури «Курахівка».
Маріуполь, Мар’їнка, Авдіївка, Курахове, Красногорівка — для артистів театру тепер це не просто точки на карті й в оперативних зведеннях з місць, де точиться війна. Вони заглянули їй в обличчя і перенесли на сцену гірку правду про неї у виставі «Війни нема...Є» (в основі — книжка «Блокпост» учасника бойових дій на сході України Бориса Гуменюка). Інсценізація, постановка та сценографія В’ячеслава Волконського.
Ідея постановки належить актору Ігорю Кирильчатенку, який також пройшов воєнними дорогами і був важко поранений. Він виконує головну роль — ветерана АТО з позивним «Солдат», який впадає у кому. В лабіринті пам’яті зринають соняхи, що повертають голови не до сонця, а туди, де горить. І молода яблунька на скаліченій нозі ніяк не дострибає до пагорба. І собаки плачуть і туляться до людей. У хворій уяві його навідують і Макбет, і Гамлет, і Річард III...
Прем’єру, що відбулася наприкінці травня, присвятили Олегу Сенцову і всім українцям, ув’язненим у Криму та Росії. Виставу шевченківці планують показати і в інших містах. Тільки не в зоні воєнних дій. Там душа просить миру, отож туди везуть «Сватання на Гончарівці» і «Кайдашеву сім’ю», а ще «Козу-дерезу» та «Пана Коцького» для дітей.